- Як?! - приголомшено спитав Гришин, i бiльшої розгуби та подиву, нiж на його обличчi, годi було й шукати. - Цього не може бути...

- Ти пожартував, Дмитре? - злякано перепитав Сергєєв, i видно було, як йому хотiлось, аби Янов ствердно кивнув головою i знiчено усмiхнувся.

Новиков з виду був уражений не менше, нiж Гришин.

"Хто з них зараз бреше? - вiдводячи погляд убiк, думав Янов. I все ж хтось бреше..."

Вiн думав про це, лишившись на самотi у своїй каютi. Лежав на лiжку, так i не скинувши комбiнезон, заклав руки за голову й напружено перебирав у пам'ятi спостереження, враження, здогади, шукаючи вiдповiдi на запитання: "Хто?"

Про "дозоряне" минуле свого екiпажу, про той час, коли вони ще не були астронавтами, Янов знав стiльки, скiльки кожен при нагодi розповiдав. Щоправда, ще були скупi рядки анкет, характеристики психiатрiв i психологiв. Було два роки передпольотних тренувань...

"Менi здавалось, нiби я знаю про них усе, - подумав Янов. Власне, i тепер так здається. Мiраж. Iлюзiя. Все життя ми тiльки те й робимо, що втрачаємо iлюзiї..."

"А що, коли це сталося не з чийогось умислу? - повертався вiн знову до рятiвної думки. - Хтось iз нас у станi стартової лихоманки помилився клавiшею й поставив автомат не на пробудження головної ЕОМ, а на якийсь визначений термiн. Адже було щось схоже на зорельотi "Титан-11"... Потiм, пiсля пробудження, цей хтось знову вернув себе в стан анабiозу й геть забув про цей випадок. I таке теж не виключено... Або, хай буде й так, не забув, але не насмiлиться зiзнатися через цi неполадки з конверторами, боїться, що його запiдозрять".

Таке пояснення числа "12" влаштовувало Янова найбiльше, а проте вiн знав, що це тiльки одне з можливих пояснень, але ж вiд того, яке саме буде вибране, залежало його рiшення, залежали, зрештою, стосунки мiж членами його екiпажу.