Вийшовши в Зоряний Космос, будуючи "ефiрнi мiста", штучнi планети, торуючи шляхи до далеких свiтiв, люди втрачають найкращi земнi почуття, нацiональнi ознаки, культурнi традицiї, iндивiдуалiзацiю, вiдчуття спорiдненостi з природою i т.д. А бiокiбери (на превеликий подив) зберегли те, що ностальгiчно повинно вирувати в єствi, в генетичних глибинах людей та їхнiх дiтей. Досвiд наших космонавтiв показує, що людину непереможно тягне мати-Земля, що мисляча iстота сучасного типу нездатна буде обiйтися без материнської планети, стати зоряним космополiтом (хiба що, справдi, перетворить себе на "сигома", але навiщо ж це робити?). "Вийти повнiстю з земної колиски" (пророцтво Цiолковського) можемо лише тодi, коли ступимо в принципово нову сферу буття, коли станемо буквально "вакуумними iстотами" (теж мрiя Цiолковського), але то вже буде не Гомо Землi, а - Астрогомо, Зоряна Людина. А доки ми описуємо себе та своїх нащадкiв в образнiй системi сьогодення, треба сублiмувати, витончувати всi якостi, притаманнi синам Адама до викiнченостi, до радiсної гармонiйностi. Ми ще далеко не використали можливостей вдосконалення та еволюцiйної метаморфози, а тому й слiд показувати юним читачам власних нащадкiв зоряного прийдешнього, як iстот мудрих, величних, доброзичливих, глибоких, рiзнобiчно обдарованих. Хай будуть протирiччя, суперечки, парадокси, конфлiкти, але хай все це буде титанiчно, потужно, клично, цiкаво! А то цiкавими виявляються бiокiбери, а люди поряд з ними - тiнi. Я розумiю автора, така небезпека iснує, тенденцiї наявнi вже тепер, суть в тiм, що така людина в космос не вийде! Вона просто не спроможна буде там працювати, дiяти! Дух космосу особливий, вiн скоригує нашi дiї вiдповiдно.

А взагалi - твори О.Тесленка вiдзначаються глибиною i людянiстю, болем за нетлiнними вартостями Життя, котрi нiвелюються потоком технiзацiї та космiчної "урбанiзацiї". З цiєї точки зору прекрасна новела "Тату, про що ти думаєш?" Вона буквально дихає ароматами лукiв, лiсу, дощу, вогню, вона переконлива за найвищим художнiм критерiєм. I введенням афоризму Гераклiту про "вогненну основу свiту" автор пiднiмає цю рiч до вартостей надбуденних. Просто - i по-космiчному масштабно!