Отже, прерогатива вiчної трансформацiї, вiчного розвою належить лише Людинi. Я переконаний, що наука прийдешнього впритул займатиметься саме цим аспектом пiзнання: як вивести мислячу iстоту Землi на зоряний рiвень буття. Не лише з допомогою апаратiв, пристроїв, комп'ютерних аналогiв "iнтелекту", а безпосередньо, як колись виходили риби з води у повiтряну стихiю, стаючи цiлком iншими iстотами, торуючи шляхи для прийдешнiх людей, для нас. Так станемо дiяти i ми, сучасники, мрiючи про грядущий вихiд у небувалi сфери iснування, муруючи пiдвалини для титанiчних онукiв та правнукiв своїх.
Ця ж проблема наявна у творах О.Тесленка. Збiрник фантастичних оповiдань та повiстей "Дьондюранг" мiстить багато любовних описiв бiокiберiв прийдешнього свiту, котрi незрiвняно симпатичнiшi вiд людей. Така нiжнiсть до штучних витворiв (я недарма написав "любовний опис") заслуговує на увагу, спонукає до далекосяжних роздумiв, проте, менi здається, у цьому є й прорахунок, що притаманний також I.Росоховатському. Правда, I.Росоховатський декларує симпатiї до "сигомiв" вiдверто, а у О.Тесленка ця тенденцiя десь в глибинi, але загальний висновок один; живi люди в творах автора обмеженiшi й жорстокiшi, нiж бiокiбери.