- Але ви ще повернетеся сюди, сеньйоре Ковач, - мовби прочитав мої думки доктор Мiкейрос.

- Хотiлося б. Не знаю, як Хiчканов, але особисто я мучитимусь доти, доки не побуваю тут ще раз.

- Так, сюди неможливо не повернутися. Якби я не був тверезим аналiтиком, то вважав би, що цi кам'янi плити мають магiчну силу. Отож ви повернетеся сюди. Кожний серйозний журналiст, кожний фотограф, який береться пропагувати цi "послання з минувшини", для мене бажанi гостi. Не тому, що я прагну слави - вона менi вже нi до чого. Просто людство повинно знати про цi кам'янi "листи", зацiкавитися ними. Адже теорiя, якої я дотримуюся i яка вам добре вiдома, може слугувати об'єднанню людей, їхньому моральному очищенню i духовному згуртуванню.

- Я згоден з вами, докторе. Мiкейрос.

- От бачите... Але поки що з цим згоднi далеко не всi. Багато хто намагається iгнорувати сам факт iснування цих "послань" або порiвнювати їх iз примiтивними наскельними малюнками давнiх iндiанських мисливцiв. Це невiгласи, якi не хочуть бачити очевидного i прислухатися до голосу власного розуму. Скажiть, ви писатимете щось про цю колекцiю?

- Так.

Ми вже ввiйшли до будинку, який усi називали "гiрським гнiздом доктора Мiкейроса", пiднялися на другий поверх у його кабiнет i зупинилися бiля вiдчиненого вiкна. Мiж двома вершинами хребта по той бiк каньйону досi зависала велика темна хмара, але й через неї видно було, що сонце вже зайшло за вершину. Час втрачено, мiй товариш не мiг не розумiти цього, однак вiн усе ще стояв на тому ж мiсцi, де ми залишали його, i, тримаючи кiнокамеру на плечi, напоготовi, справдi чекав дива.

- Неодмiнно напишiть, - докiнчив свою думку доктор Мiкейрос. I знiмiть фiльм. Справжнiй, великий фiльм. Ви можете не повiрити, але, по сутi, кожна з цих плит має таку iсторiю (навiть не древню, не iсторiю свого створення, якої ми вже не можемо взнати, а сучасну - як, хто, коли й за яких обставин знайшов її, i як вона потрапила сюди, i що на нiй закодовано), що про неї можна писати книжку й знiмати фiльм. Вони цього заслуговують.