- Шкода, що в нас був тiльки один день. До речi, докторе... Я все хотiв запитати вас, проте не наважувався... Той же столичний журналiст, що повiдомив про вашi плити, розповiв нам про трагедiю, яка сталася тут у вас рiк тому, коли ви i ваш музей мало не загинули.

- Вiн розповiв вам про це?! - вiдсахнувся вiд мене господар "гiрського гнiзда".

- Так, у загальних рисах. Пробачте, якщо вам боляче пригадувати ту пригоду.

- Нi-нi, рiч не в цьому. Я був певен, що журналiсти нiколи не дiзнаються про цю iсторiю, тим паче - столичнi. Навiть у мiстечку про неї знає лише кiлька чоловiк, та й тi вважають за краще скорiше забути її.

- Шкодую, докторе Мiкейрос, що принiс вам таку прикру новину. Але, якщо вже так склалося, якщо iнформацiя проникла в редакцiї газет i ваше "гнiздо" тепер уже напевне почнуть штурмувати столичнi журналiсти, то, може, ви розповiли б i менi? А колись, якщо я серйозно вiзьмуся за статтю про вас чи, може, й за книжку...

- Одне слово, ви хотiли б мати iнформацiю з перших рук.

- Я поважаю своїх колег, хоч би де вони працювали. Проте ви розумiєте, що в їхнiх публiкацiях можуть бути неточностi.

- Неточностi, дуже м'яко сказано... - кивнув доктор Мiкейрос, набиваючи тютюном свою мiнiатюрну люльку з довжелезним прямим чубуком. - Я розумiю. Досi я мовчав. Але якщо вже справдi про цю трагедiю дiзналися газетярi, то краще, коли свiт знатиме правду, анiж послуговуватиметься їхнiми вигадками.

Вiн закурив свою люльку i кiлька хвилин мовчав, дивлячись кудись у простiр мiж двома вершинами, де, напевне, був перевал хребта. Розумiючи, що почати розповiдь йому нелегко, я не квапив його.

- Гаразд, - зважився нарештi доктор Мiкейрос.