Схопивши рушницю, Мiкейрос вистрiлив. Заряд наздогнав нападника уже в момент стрибка. На землi його тiло ще кiлька разiв здригнулось i завмерло. Важко пiдвiвшись, Мiкейрос рушив до Кодара.

- Ви вчасно вистрiлили, докторе, - неголосно проказав Кодар, коли Мiкейрос пiдiйшов до нього. - Я ваш боржник.

Мiкейрос мовчки кивнув. Вiн усе ще не мiг вимовити нi слова.

- Я пропустив його удар, - Кодар досi стояв, зiгнувшись i тримаючись руками за живiт. - Якби не ви...

- Хто цей чоловiк? - перебив його Мiкейрос. - Що тут сталося?

- Вiн iз зграї Крiшни. Один iз "стражiв Землi". Сам Крiшна - за скелею по той бiк водоспаду. З хвилини на хвилину сюди прибуде полiцiя. Ви боїтеся неприємностей?

- Я вже нiчого не боюся, - видихнув Мiкейрос. - Вiдтодi, як через мою необережнiсть загинула моя донька. Якби зараз загинув я - це було б справедливо. Давно шукаю спокути. А от Олiвейра повинна була жити. Три днi тому вона сказала менi, що завагiтнiла.

- Доля, докторе. Ми не суддi над своєю долею, а лише адвокати її. Що б вона не скоїла з нами - завжди знайдемо виправдання. Ми її вiчнi адвокати.

- Лише три днi тому... - прошепотiв Мiкейрос, затуляючи руками обличчя. - Не може однiй людинi так не щастити. Не може!

- Нам усiм занадто багато щастило. Усiм з нашого поколiння, яке не знало свiтової вiйни... А вбив її ваш любий гiсть - Крiшна.

- Крiшна?! А той чоловiк, якого я...

- Убивав не вiн - Крiшна. Вiн там, по той бiк скелi. Я чатував на нього за камiнням. На жаль, трохи спiзнився. Менi й на думку не спадало, що вiн може напасти на жiнку. Потiм вiн кинувся тiкати. Догнав його мiй нiж. Хочете глянути на вбивцю своєї дружини?

Доктор Мiкейрос пiдвiв очi на Кодара. I той прочитав у них одне-єдине, благальне: "Дайте менi спокiй! Залиште мене. Дайте попрощатися з дружиною".