- Ей, хто там?! - крикнув вiн i, не чекаючи вiдповiдi (бо й чи варто було чекати її, стоячи отак бiля вiкна?), зiрвав зi стiни ще звечора заряджену рушницю й кинувся сходами на перший поверх. У будинку було тихо. Рiзким ударом ноги вiн вiдчинив дверi й уже з ганку роззирнувся. Неподалiк вiд водоспаду, над кручею, двоє чоловiкiв люто кидались один на одного. Схоже було, що двобiй iшов не на життя, а на смерть.

Не зводячи погляду з тих двох, що билися над прiрвою, вiн зiйшов з ганку й обережно, пригинаючись, наче мисливець, що пiдкрадається до небезпечного звiра, почав наближатися до них. А вони чи не помiчали його, чи просто не бажали помiчати, навiть якщо вiн з рушницею. I зброя їх не лякала, - обидва так захопилися своїми вбивчими прийомами, що нiяка iнша зброя уже не справляла на них жодного враження.

- Гей, що ви робите? - знову гукнув Мiкейрос i тiєї ж митi помiтив Олiвейру. Вона лежала долiлиць, наче спiткнулася, поспiшаючи, впала й от-от мала пiдвестись.

Забувши про тих, що билися, Мiкейрос кинувся до дружини, перевернув горiлиць, припав до грудей i, вже все зрозумiвши, тремтячою долонею провiв по її обличчi, на якому смерть ще не встигла залишити своєї страшної печатi..

- Олiвейро!.. Що з тобою, Олiвейро? - шепотiв вiн, торсаючи її за плечi, хоча розумiв, що вона пiшла вiд нього назавжди.

- Стрiляй, Мiкейрос! Стрiляй! - почувся голос вiд кручi. - Це вiн убив твою дружину!

Пiдвiвши голову, Мiкейрос упiзнав в одному з чоловiкiв, що билися, Кодара. Вiн стояв край безоднi i, певно, не мiг отямитися пiсля удару ногою, якого завдав йому супротивник, що теж уже знесилiв пiд час бiйки, проте, схоже, готувався до вирiшального стрибка.