- Розумiєте, - мовив раптом доктор Мiкейрос, - майже половину свого життя я справдi присвятив розгадуванню того, яку науково-технiчну iнформацiю передали нам люди, що вимальовували пiктограми на цих плитах. А тепер усе частiше замислююся: що ж залишимо по собi ми, тi, хто живе на цiй грiшнiй землi у двадцятому столiттi? Свого часу людство вже навчилось, як зберегти й передати знання з науки й технiки прийдешнiм цивiлiзацiям. А от як заповiсти дану нам природою звичайнiсiньку людську доброту, оту доброту i людянiсть, без якої не може iснувати нi родина, нi держава, нi вся наша цивiлiзацiя? Як по-людському, без упередженостi й братовбивчих воєн спiвiснувати на нашiй планетi? Чому в цих плитах, якими нам заповiдано все, що тiльки могло заповiсти високорозвинене технократичне суспiльство, нi слова не мовиться про щирiсть людську? I чи зумiємо зберегти, передати найсвятiшi, найшляхетнiшi достоїнства людськi ми самi - ось що останнiм часом хвилює мене дужче й дужче...