Доктор Мiкейрос ще раз окинув його поглядом i тiльки тепер звернув увагу на те, що в незнайомця немає нiякого альпiнiстського спорядження i взагалi нiяких речей, навiть фотоапарата. Щоправда, на боцi в нього висiла причеплена до широкого ременя якась шкiряна торбинка, але й вона, здається, була порожня. Хто ж зрештою вiн: вчений, альпiнiст, просто людина, якiй заманулося помандрувати, чи, може, чоловiк, що наважився порушити закони вже не однiєї країни, та й тепер, остаточно пустившись берега, шукає притулку по таких ось вiддалених оселях та селищах iндiанцiв, куди рiдко навiдується полiцiя?

- Було б нечемно, якби я вiдпустив вас отак, мокрого, брести до мiстечка, - мовив Мiкейрос, запалюючи люльку. - Ходiмо до мого житла. Попросимо господиню, щоб нагодувала нас i дала по склянцi доброго вина.

- А менi казали, що ви живете тут сам-один, - озирнувся Кодар на "гiрське гнiздо".

- Нi, там завжди господарює сеньйора Олiвейра. Але вашi слова свiдчать про те, що ви знали, до кого йшли.

- Так, звичайно, - незворушно вiдповiв Кодар. - Одначе не знав вас в обличчя. У будиночку є ще хтось?

Мiкейрос уже рушив до оселi, але, почувши це запитання, на мить зупинився.

- Вам конче потрiбно знати це? Вас це турбує? - досить сухо запитав вiн. Усi, хто навiдувався сюди досi, вважали за потрiбне негайно i якомога докладнiше розповiсти про себе, щоб вiн знав, з ким має справу. А сеньйор Кодар, чи як його там, не поспiшає з цим, та й взагалi поведiнка цiєї людини не те що не подобалася йому, а просто iнтригувала. Проте розгадувати такi загадки вiн не любив. Вистачало з нього загадок, зв'язаних з "кам'яними плитами".

- Так, мене це дуже турбує, - все з тiєю ж незворушнiстю пiдтвердив Кодар. - I згодом я поясню. Отож є у вас ще хтось?

- Є. В однiй з кiмнат вiдпочиває мiй гiсть. Доктор Крiшна з Тiбету. Вiн приїхав лише кiлька годин тому й страшенно стомився з дороги.

- Доктор Крiшна? Так-так, цiкаво... Ви знали його ранiше? Давно знайомi з ним?