я вiд природи,

я вiд сонця,

я вiд води,

я такий, як є.

Душа моя чиста

i вiдкрита для всiх.

Здалося, що навiть без перекладу я збагнув слова пiснi. Зрозумiв, не знаючи мови, якимсь... надцятим чуттям - так сердечне, просто, щиро спiвав юнак. I подумалося, що свiт таки справдi облаштований для взаєморозумiння, єднання людей, навiть роздiлених материками i океанами; що почуття, коли вони чеснi, передаються, вселяються в душi iнших i викликають взаємнiсть; що люди рiзнi, але нiхто не повинен бути байдужим до iншого. Менi щемiло хлопцевим щемом, болiло його болем, було смутно вiд його смутку.

Мелодiя змiнювала мелодiю, це було свято душi, духовностi, отого великого чи величного, що становить наше єство, наш змiст i нашу сутнiсть... Син бiдного селянина, Басiлiо Сабарiхо давно виявив свiй талант, усi сподiвалися, що хлопець поїде до великого мiста, стане спiваком. I вiн справдi поїхав, але нiде його не прийняли, не оцiнили, бо вiн бiдний, бо там потрiбнi грошi. I Басiлiо повернувся. Вдень працює в господарствi туристичного селища, а ввечерi, як бачите... Оркестр неофiцiйний... Нiкого вiн не цiкавить. Туристи, однак, слухають, Басiлiо їм подобається.

Я в тебе закохався,

Коли сходило сонце.

Я хочу всiм про це розповiсти...

Лунає "Гуантанемера", знаменита "Гуантанемера", що обiйшла свiт, що захоплює лiричнiстю, ритмiкою - музики, спiву, душi.

А небо чисте й зоряне-зоряне!.. Давно не бачив я таких великих, яскравих зiрок. Хiба що в дитинствi, тiєї далекої неповторної пори, яка чомусь так часто згадується, так зримо постає то одним епiзодом, то iншим. Бувало, виведемо коней на нiч пасти, i аж до свiту дивимося на зiрки, розмiрковуємо - чи й там як у нас: поля, озерця, дiброви, гаї?.. I зорi нiби розумiють нас, пiдморгують, тремтять, як i ми пiд ранок, а потiм хиляться, хиляться i десь засинають... От тiльки чомусь менше зiрок на Амазонцi. Вони й бiльшi, помiтнiшi, але менше їх. Може, тому що близько екватор, небо тут вище, малих зiрок просто не видно.