
Два роки раніше один із таких героїв Богдан Хмельницький підняв усе козацтво, селян, шляхту й духовенство проти шляхетського гніту. Польща стояла вже над пропастю. Козаки розбили королівське військо під Жовтими Водами, а під Корсунем Хмельницький узяв у полон Миколу Потоцького, переможця з-під Кумейок і Боравиці.
Хмельницький рушив на Волинь і Галичину, а після облоги Львова посунувся аж під Замостя та сеймові накинув вибір короля, брата Владислава IV, що був єзуїтом і кардиналом.
Проте не використав як слід своєї перемоги і не переслідував Польщі сам. Договір, підписаний ним у 1649 р., признавав у дійсності козацьку Україну як автономну державу під далекою суверенністю свого давнішого противника. Сам Хмельницький задовольнився становищем гетьмана.
Перемога ця не рішила справи. У 1651 р. війна почалася наново. Хмельницький, зраджений татарами, своїми союзниками, зазнав рішучої невдачі в битві під Жванцем. Побитий, самотній гетьман мусив шукати допомоги у природної опікунки всіх православних – Москви, якої суверенність визнав згодом у переяславськім договорі. У замазаній історичній картині тієї метушливої доби можна добачити кілька широких, простих ліній. Україна між зростаючою силою Москви та несупокійною Польщею змагала – повторимо тут славні слова Вольтера – завсіди до вольности: Богдан Хмельницький пробував скинути із себе шляхетське ярмо, але не міг визволитися від впливів Москви. Мазепа, що жив усе життя ідеєю визволення свого краю та народу, остаточно таки підняв зброю проти Росії. Хмельницький і Мазепа – у цих двох іменах з'ясована вся новіша історія України.
