Усюди чутки: там кріпацтво, не видержавши гіркої наруги, убило німця-управителя, там самого пана задавила жіноча громада, а в Гамзи ніде нічого. Хоч у Гамзи повен двір дівчат, котрими він, як хоче, так і орудує, але ніхто з їх не тілько не підіймає руки на його, а ще моле бога за свого барина. Бо й барин не можна сказати, щоб був недобрий: не погодиться яка з дівок, зараз її заміж за кучера чи форейтера, одведе огород у долині коло Зеленої горки, вибудує хату, - живіть, працюйте. Таким побитом Зелена горка розрослася, розширилася. Широким поясом людських дворів оповили Зелену горку, з котрої, наче мати над дітьми, надзирав панський будинок над кріпацькими хатами. Горка росла по дням, розширилася-розпросторилася. Одно не гарно - своєї церкви немає. Гамза і церкву збудував. Правда, невелику, і попа свого постановив, їздив аж у губернію просити преосвященного, щоб постриг йому попа з його ж таки кріпаків, - якогось безвісного безбатченка, правда - ученого. Преосвященний постриг. І раді ж кріпаки: пан своїх у люди виводе. А піп ще радніший: так щиро служе своєму панові і перед кріпаками, і перед богом. - І бог буде гніватись на вас, коли ви що лихе подумаєте за свого барина, - проповідував він трохи не щонеділі у церкві, і безустанно правив молебні та акафісти богові за покровителя сірих, строїтеля храмів божих.

Зовсім добре у Зеленій горці. Тепер ото у їй праз-ник, - на панові іменини поз'їздилося 'дворянство з усього повіту. Гульня усім - і панам і кріпакам. Здавна Гамза завів, щоб у сей день ніхто нічого не робив. Як воно бувало по других місцях його великого маєтку-про те управителі знають, а що в Зеленій горці, то за святом пан сам піклувався. Зранку уся горка, нарядившись якнайкраще, скупчилася коло церкви помолитися богові за здоров'я доброго пана. Звісно, панів було стілько, що людям пришилося у церкву і не входити, - на цвинтарі молились.