За тим пильнував прикажчик йосипенко. І Иосипенко постарів уже, розпух, роздобрів, невстаріла його тілько щирість до пана. Уперед мужиків він стоїть і кладе аж до землі поклони, роздивляючись навкося, хто з кріпаків за ним молиться, а хто ні. Усі, здається, нічого, один от кучер Василь хоч і стоїть мов тихо, а проте ні голови ні разу не склоне, а часто, до сусіда прихилившись, шепче. Певно, не молитву, бо не усміхалися б уста сусідові, коли б то була молитва, йосипенко тілько скоса на Василя гляне та знову й припаде.

- Чи ти. бач, як наш прикажчик молиться, - за що ж то? Чи щоб пан скоріше луснув, чи ще щоб пожив.

- Про те йому знати, - одказав, усміхнувшись, сусіда.

- Видно, щоб пожив, - одгадував Василь.-Зли-. гались удвох, доки воля вийде, обібрати нас, як липку. Собаки! - і Василь зо зла плюнув.

Його сусіда перехрестився.

- Та вже не довго зосталося нами орудувати.

- Як? - швидко спитав сусіда.

- Так. Цар велів уже нас одпустити. І от пани збираються у губернію, - яку його волю дати.

- Ну, вже то й воля буде, як самі пани присудять.

- Побачимо.

- Василю! - крикнув, не вдержавшись, йосипенко, - що ти там усе шепчешся?

- Яке твоє яке діло? - блиснувши очима, спитав Василь.

Йосипенко аж затіпався та мерщій упав на коліна, підвівши очі під лоб, зашептав уголос: - Господи! Продли його життя довіку! - Поміж кріпаками пройшов тихий регіт.

- Скуштував облизня! А що не молодець Василь! Може, не одрізав! - чулося поміж народом, дехто спльовував.

Йосипенко, мов не чув того нічого, ще щиріше клав поклони, ще голосніше читав молитви.

Служба скінчилась. Всі пани пішли у будинок, а кріпакам в чорному дворі поставили здоровенні ослони, викотили цілу бочку горілки. Розвернулася гульня;' В панському будинку чутно музика тне, своя-таки музика, а на чорному дворі стоїть гомін-клекіт. Випили мужики по корячку і загомоніли. Той скаржиться своїм горем, той тією недостачею, другий - другою. Коло Василя Кучерявого зібралася чимала купка народу, слухає, що розказує він. З купки часом доноситься радісний регіт, викрики: - Добре б було! твоїми устами, Василю, та мед пити.