На Наума потеплiло. Сонце сховалося за зеленi хмари; з полудня вiтер повiяв; зробилась одлига. Продержало так три днi. Проти Варвари почало мотрошити снiжком; до свiту i геть-то його впало. Народ мерщiй шарахнув на ярмарок: хто мав скотину - своєю, а хто не мав - упрохувався в сусiди. Всi виїздили та виходили; всякому треба те продати, друге купити.
Упросився й Пилип Притика до Карпа Здора, свого сусiда й кума. Скинув до його на сани мiшечкiв п'ять жита, один - пшеницi та пiвклунка пшона - увесь лишок, який можна було збути; упросився до кума, та на Варвари раненько й поїхали в город. Виряджала їх сiм'я Здорова; виряджала й Прiська, жiнка Пилипова, не так стара, як застарена, молодиця; прощалася з ними й дочка Пилипова, Христя - дiвка сiмнадцяти лiт. Прiська наказувала чоловiковi солi купити, хоч з пiвпуда; Христя прохала батька привезти з мiста гостинця - хоч перстень, хоч сережки, хоч стьожку яку-небудь…
- Гаразд, добре! Усього навезу! - смiється гiрко Пилип, думаючи бiльше про подушне, за котре вже не раз натякав Грицько Супруненко, нiж про доньчине бажання.
Мiсто вiд Мар'янiвки верстов зо двадцять. Коли удосвiта виїхати, то на обiд саме поспiнеш. Так вони розлiчували; так i в дорогу рушили. Зряику снiжок потроху почав падати, все прибiльшуючи та приспоряючи.