Було тихо, а то й вiтрець рушив - почало колесом снiг крутити. Iк обiду таке схопилось, що свiту бiлого не видно! Не вiтер, а буря завiяла, метучи цiлi гори снiгу по землi, вихорючи немов густу кашу у повiтрi. Не стало видно нi неба, нi землi - все то одно непроглядне вiхало… аж страшно, аж сумно стало! Так було з пiвдня на Варвари i цiлий день на Сави. По дворах понавертало такi кучугури, що страшно дивитись; деякi хати зовсiм позаносило, позамуровувало. Мар'янiвка розкинулась на двох сугробах, посеред котрих у долину, мiж густими вербами, лежав ставок. Тепер теї долини й не видно; невеличкi гiлячки височезних верб, мов тирчаки бур'яну, визирають з-пiд снiгу, вулицi забитi-заметенi; по дворах врiвень з хатами стоять страшеннi снiговi баби, i тiльки вiтер куйовдить їх гострi голови. У Притики в дворищi, крайньому вiд царини, - повнi хлiвцi й повiточки снiгу, кругом хати, мов сторожiв, постановило п'ять баб; з верхiв їх вiтер рве й перекидає снiг через оселю; а на димарi повикручувало такi кудлатi барани - i не пiзнати, чи то людське житво, чи навернуло таку кучугуру снiгу?.. На Миколи перестало бити, зате ушкварив мороз - аж кипить, та вiтер так i рве, так i несе з землi… Ще такого страшенно холодного дня нiхто не зазнає! Галки на деревах замерзали i, як шматки льоду, падали додолу; горобцi по повiтках колiли… У церквi, не дивлячись на таке свято, - не дзвонено, не служено: до неї добитися не можна! Народ з самого ранку узявся був за лопати, щоб прогорнути хоч стежку, та нiчого не зробивши, розiйшовся по хатах… Скотина третiй день не напована: глибоко водопiй занесено, та й сама скотина у тяжкiй неволi; з великою силою до неї можна було добратися, щоб укинути оберемок соломи… Вiвцi, телята почали гинути… Ще таких два днi - i нi щетини не зостанеться у селi! Справдилася поговiрка: "Варвара похвалиться, Сава постелиться, а Микола скує!"

Кинулась ранком Прiська вийти э хати - нiяким побитом дверей вiдчинити! Замiстъ сiней Пилип зробив сяку-таку примостку, обкидавши зокола гноєм.