- Здоровi! - одказала Прiська.

- З сим днем, що сьогоднi!

- Спасибi.

- Пилип дома?

- Немає.

- Отак же! На чорта й краще!.. А менi його треба. Де ж вiн?

- Та як поїхав на ярмарок ще на Варвари, та й досi немає, - зiтхнувши, одказує Прiська.

- На чорта й краще! - одно своє Гркцько.

- Що ж там таке?

- Що? подушне! - грiзно гуконув Грицько, пройшовшись по хатi та вдаривши ногу об ногу.

- Не знаю, - каже, помовчавши, Прiська. - Коли вернеться - скажу… Узяв трохи хлiба продати, якщо продав…

- Та я цю пiсню не вiд одного чую! - перебив Грицько. - Лиха їх година розносила по ярмарках! А тут в одну шкуру посилають: iди!.. Отака путь… х-хе!

- Чого ж ее так припало? - пита Прiська.

- Гаспид їх знає! От нещастя! - чухаюч тяжко. - Вони там по ярмарках гуляють, горiлку п'ють, а ти по їх ходи та збирай…

Прiська мовчала. Вона знала добре цього Грицька: не було гарячiшого чоловiка на селi, як вiн. Розсердити його - як раз плюнути; а коли розсердився - як реп'ях той учепиться. Краще мовчати. I Грицько мовчав, ходив по хатi, хукав та тер руки, бив чобiт об чобiт.

- А тепер ще плентайся до Гудзя!.. Благий, бач, свiт! - сердився Грицько. - Душею наложиш через їх, проклятих!.. Та хоч би грошi давали.

- Що ж, як немає грошей, - йому тихо Прiська. - Хiба б не раднiшi вiддати?.. Коли й заробити нiгде.

- Брехня! - обiрвав Грицько. - То така вдача ледача, така звичка бi нова! Сповадились так: ходи по їх разiв по десять та проси, у ноги кланяйся!..

А нема того, - слiдує з тебе - i вiддай, коли слiдує. Так же нi: краще в шинку проп'ю, нiж в казну вiддам.

- Було б що вiддавати, - усмiхаючись, каже Прiська, - а не то що в шинок ще носити… Уже, здається, що у кого й було, то все поздирали. Доки вони вже будуть i драти?