"Але вiльному воля", -- сказали обоє, i Перке попливла з братом додому, хоча обличчя в неї було дуже невеселе.

"От i нема її", -- зiтхнув Йонатан, сидячи в кухнi з сестрою пiсля прощання.

"А сумна була, -- буркнула Гiнтьє. -- По-моєму, навiть плакала".

"То чому ж не зосталася?" -- спитав Йонатан.

"Бо так не годиться, -- вiдповiла Гiнтьє. -- Якби вона була твоєю дружиною, тодi б могла й зостатись, а так..."

"То, може, вона б i захотiла стати моєю дружиною?" -- вигукнув Йонатан спантеличено.

"А ти хiба не питав її про це?

"Нi, Гiнтьє, нi!"

"Ох, дурню! Швидше наздожени її та спитай! Позич у швагра човна з вiтрилом! Баран, недотепа, телепень!"

Поки Гiнтьє за звичкою бурчала, Йонатан збiгав до швагра, взяв у нього ключа вiд повiтки, побiг туди й узяв там стерно вiд човна, прибiг на берег i сам зiпхнув важкого човна у воду. Потiм пiдняв усi вiтрила й поплив навздогiн за Перке та її братом.

Десь через годину вiн побачив їхнього човна, а через двi години й вони помiтили його в зорову трубу i спустили вiтрила. А ще за пiвгодини Йонатанiв човен iз хлюпотом пiдплив борт у борт до їхнього i вони зчалили обидва човни линвами.

I зразу Йонатан перестрибнув до їхнього човна й спитав, вiд хвилювання знову заїкаючись:

"П-п-перке, т-ти п-пiдеш за мене за-за-за-замiж?"

Дiвчина побiлiла на обличчi, як вiтрило їхнього човна, й вiдповiла, на жаль, теж почавши заїкатись:

"П-п-пiду, Йо-йо-йонатане!"

Брат Перке реготав до слiз, дивлячись на те заїкувате сватання. Але їм обом це не вадило.

Згодом, одружившись, вони бiльше нiколи не заїкались i не кульгали, й дiти їхнi, семеро хлопцiв та чотири дiвчини, теж усi були здоровi й дужi. Тiльки прiзвисько "Кульги" лишилось на островi за всiєю родиною, хоча по-справжньому вони Бродерси!

Прадiдусь трохи помовчав, уважно дивлячись на мене, i нарештi сказав: