На це лiкування вона часто брала з собою i Йонатана. Вона казала собi: "Хай i вiн разом зi мною вiдучується заїкатись. За одним заходом!"

I Йонатан, хоч вiн усе життя думав, що заїкатиметься вже довiку, несмiливий кульгавий Йонатан раптом справдi твердо повiрив, що може вiдвикнути вiд заїкання. Взагалi його не можна було впiзнати. Вiн жартував, хоч доти з ним такого не бувало; вiн смiявся в вiчi Гiнтьє, коли та за звичкою починала бурчати, i попiдруч водив дiвчину, що вже дозволяла йому називати її просто на iм'я -- Перке, по всьому острову, бо ходити сама вона через кволiсть iще не могла.

Обидвi сусiдки день у день перетирали на зубах їх обох. Але не могли заперечувати, що Перке i Йонатан заїкаються щодень менше. До початку червня вони вже заїкалися тiльки тодi, коли дуже хвилювались, а до кiнця мiсяця й зовсiм перестали заїкатись.

Але найдивовижнiше було те, що разом iз заїканням припинилося й кульгання. Обом сусiдкам це просто в головi не помiщалось.

"Якiсь чари!" -- казали вони.

Але на їхнi теревенi не зважав нiхто -- навiть забобонна Йонатанова сестра Гiнтьє, i сусiдки невдовзi навiки посварилися з нею.

Поки Перке видужувала, надiйшла звiстка з її острова, що брат її живий. Коли вони перекинулись, вiн спромiгся доплисти до берега, а сестру мав за неживу, бо сам бачив, як її затягло пiд воду. А дiзнавшись про її чудесне врятування, одного дня в серединi липня приплив по неї вiтрильним човном.

Йонатана, що вже звик до веселої дiвчини, це засмутило. Його сестра Гiнтьє також бурчала, бо вона, щиро кажучи, була трохи ледача й нехлюйна, а тому Перке помалу взяла на себе ледь не всю роботу в домi.