Натовп, що стояв перед палацом i дививсь угору на балкон, теж оглушливо зареготав -- таким кумедним видався всiм новий король з обома слугами. В жiнок текли по щоках сльози, а огряднi чоловiки тримались руками за черево, боячися, щоб воно не луснуло вiд смiху.

Нареготавшись досхочу, люди попiднiмали руки й загукали: "Хай живе король Анджело!" А Андреас милостиво махав з балкона рукою, гукав "сi" та "йо" й знову натискав на животик матросиковi, а той вискав: "Агов!" Люди знову починали реготати, i врештi весь натовп перед палацом хором заволав: "Хай живе король Анджело Агов! Хай живе король Анджело Агов!"

I Андреас пiд iм'ям Анджело Агов справдi став неаполiтанським королем. Щодня вiд десятої до першої години вiн мусив правити королiвством. А що вiн завжди казав тiльки "сi" або "йо", то його мiнiстри були дуже ним задоволенi. Бо мiнiстри люблять, коли королi кажуть "так".

Дванадцять днiв Андреас прожив у розкошах та радощах. Коли камердинер уранцi питав по-iталiйському, чи бажає його величнiсть поснiдати, Андреас вiдповiдав "сi!", i йому зразу приносили на золотiй тацi чашку шоколаду, грiнки з бiлого хлiба, яблучне желе, грейпфрути, оливки, шинку, сир пармезан i смаженi анчоуси.

Пiсля снiданку Андреас казав "сi". Приходили слуги й добрих двi години одягали його. Зачiсували, робили манiкюр, пудрили, чистили щiткою, обвiшували орденами; але витерпiвши все це, вiн мiг у супроводi всього двору перейти до тронної зали й там королювати.

За правлiння короля Анджело Агова Неаполь став найвеселiшим мiстом Iталiї; там щодня справляли свято. Одного разу до палацу запросили на бенкет i команду корабля "Любонька". Але морякiв посадили так далеко вiд короля, що вiн не мiг поговорити з ними, i нiхто з них не впiзнав у вичепуреному й напудреному королi за чiльним кiнцем столу їхнього латальника вiтрил Андреаса.