Хай бог заплатить вам за це! А вам, живi, -- ледi обернулась до скорботної громади, -- вам, живi, я скажу, що це був не героїзм, а божевiлля -- вирушати в море. В таку бурю й у такому човнi нiхто не мiг повернутися назад. Лише один iз вас, малий Ян Янсен, мав мужнiсть протистояти цьому божевiллю. Вiн знав обидва човни, знав i веслярiв. Вiн бачив, що в мене бiльше надiї на порятунок, нiж у моїх шiстьох рятувальникiв. Вiн слушно сказав, що шестеро життiв за одне -- це зависока плата. Правду сказав. Нехай же надалi вас спонукає до дiї не слiпа, а розумна вiдвага. А тепер помолiмося за душi загиблих.

Почалася молитва. Але подив, викликаний промовою прекрасної ледi Вайолiт, усе не сходив з облич у людей, а син Яна Янсена Бродер стояв, спустивши очi, аж поки скiнчився скорботний обряд.

Тимчасом як дiдусь розповiдав, у кiмнатчинi на горищi поволi стемнiло. Тому я клацнув вимикачем, i ми обоє на мить заплющилися вiд яскравого свiтла.

-- Ну, -- сказав старий, -- як тобi наш Ян Янсен?

-- По-моєму, прадiдусю, тих шестеро чоловiкiв, що попливли рятувати ледi Вайолiт, таки були герої. Вони й самi знали, як це небезпечно. I все-таки попливли рятувати людину.

-- А може, Хлопчачок, вони не бачили так виразно, як Ян Янсен, що зважилися на безнадiйне дiло. Якби вони знали це напевне й вирушили в море, я назвав би їх нерозважними вiдчайдухами. А вiдчайдушнiсть i нерозважливiсть -- то ще не героїзм.

Я хотiв був щось заперечити, коли раптом почув, що хтось iде сходами на горище. Прадiдусь i собi повернув голову, дослухаючись, а тодi сказав:

-- Сховай мерщiй шпалери пiд канапу, Хлопчачок! Та вiдiмкни тихесенько дверi! Та спусти гардини!

Як я мiг зробити все те в одну мить, я й сам не знав. Проте зробив. Коли горiшня бабуся ввiйшла до наших покоїв, ми зустрiли її невинними усмiшками. Гардини висiли на вiкнах, як улиплi, шпалер наче й не бувало.

Горiшня бабуся принесла нам вечерю: бутерброди з ковбасою й сиром, редиску та чай.