-- Годi вже вам вiршувати, -- сказала вона, повiвши очима довкола, так мовби чогось шукала. -- У вас що -- й паперу немає? -- недовiрливо запитала вона. -- Чи ви знов пишете вiршi на дошках, як ото тодi, чотири роки тому?

-- Ми пишемо в повiтрi, Маргарето, -- усмiхнувся прадiдусь. -- А як треба буде дещо записати, то щось уже ми собi для цього знайдемо.

Горiшня бабуся видимо хотiла сказати щось дуже насмiшкувате, коли раптом помiтила, що я сиджу на всiх подушках зразу.

-- П'ятеро жiнок провiтрювали цi подушки, вибивали, доводили до пуття й складали як годиться, -- мовила вона. -- А ви за п'ять хвилин що з них зробили?

-- Ложе поетiв, -- засмiявся прадiдусь. -- Хiба ж це не гарно чи не зручно?

-- Я не таким собi уявляю гарне й зручне, -- вiдрубала горiшня бабуся й ущипливе стиснула вуста.

Потiм вона знов зникла вкупi з кишеньковим лiхтариком, без якого на горище поночi не втрапив би: на сходах не було лампочки.

За вечерею ми з прадiдусем повели далi свою чоловiчу розмову про героїв. Я погодився, що полохливий на вдачу Ян Янсен у якусь хвилину поводився героїчно, коли, не злякавшись презирства остров'ян i навiть презирства свого сина, непохитною розважливiстю врятував йому життя.

-- Перемогти себе самого, свою вдачу -- на це потрiбен справжнiй героїзм, -- сказав мiй прадiдусь. -- Оце мене, наприклад, i приваблює в грецькому героєвi й напiвбоговi Гераклi. Вiн, щоправда, надто величався своєю силою, але всi свої подвиги вчинив не з гордостi, а з вiдданостi верховному боговi Зевсу.

-- То це Зевс наказував йому чинити подвиги, так, прадiдусю?

-- Гiрше, Хлопчачок: з наказу Зевса вiн мусив служити нiкчемному, боягузливому, кволому царевi Єврисфеєвi. Оцей-то молодець вигадував Геракловi чимраз небезпечнiшi завдання.

-- I Геракл їх завжди виконував?

-- Так, Хлопчачок, завжди. Ти знаєш, я навiть колись описав був Геракловi подвиги у вiршах. Вони в мене в отому зошитi в цератовiй обкладинцi. Вiн тут, на горищi, в скринi отамо, лiворуч за дверима. Принеси-но його сюди. Та не забудь узяти лiхтарика.