Лiхтарика я не забув, знайшов зошита й принiс Старому Хлопчаковi. Вiн тут-таки почав його гортати.

-- Ну ось, примiром, вiрш про те, як Геракл здобув Кербера, пса пiдземного царства, -- мовив вiн трохи згодом. -- Геракловi довелося для цього спуститися в пiдземний свiт. Напiвбог, що народився й жив нагорi, в царствi дня, звичайно, вiдчував до цiєї роботи величезну нехiть. Та Єврисфей звелiв йому принести пiдземного пса -- i той принiс. Хочеш послухати?

-- Авжеж, прадiдусю!

-- Ну то ось! -- Старий начепив на носа окуляри, пiдняв зошита ближче до лампи й прочитав:

Балада про Геракла

в пiдземному царствi

Геракл у днi старовини,

Як з мiфiв нам вiдомо,

Геройськi подвиги чинив

На чужинi i вдома.

Одного разу, ледь зоря

(Нагадую таке я:

Геракл служив тодi в царя

Лихого Єврисфея),

Героя раптом цар гукнув

I закричав iз серця:

-- Ми волимо, щоб ти здобув

Нам Кербера-пiдземця!

Бував герой наш по свiтах,

Зазнав уже чимало, -

А вiрите? -- по тих словах

Йому аж лячно стало.

Бо Кербер, триголовий пес,

В Аїдi жив -- країнi,

Де цар, цариця й люд увесь -

То тiльки мертвi тiнi!

Нi зiр, нi мiсяця вгорi

На тiм глибиннiм свiтi

Анiже-нi, ще й лiхтарi

На вулицях не свiтять.

Та не Геракловi тремтiть!

Уже Тенар-горою

Зiйшов вiн у пiдземний свiт -

Умить, як слiд герою.

Приплив через рiки глибiнь

В човнi з Хароном-дiдом,

Де цар-тiнь i цариця-тiнь,

Що правлять тим Аїдом.

Ясне подружжя тiней тих

Геракла привiтало:

Чого прийшов герой до них,

Воно вже добре знало.

-- Iди ж i Кербера вiзьми, -