-- Iдея, Хлопчачок! I здається, навiть непогана. Пам'ятаєш, ми чотири роки тому грали в гру -- складали оповiдки й вiршi про мову?

Я кивнув головою.

-- А тепер пiдемо далi: поговоримо з тобою про поважнiше -- про свiт, про життя, про те, якi бувають люди.

-- Та що там багато розводитися про людей! У кожної людини один нiс, двоє очей, двоє вух, один рот i четверо прадiдусiв.

-- I дехто з людей може послужити прообразом для наших з тобою творiв, -- докинув прадiдусь. -- Мова в нас iтиме про героїв.

-- По-моєму, герої нуднi, -- пробурчав я. -- Я не люблю всiх отих пригод Зiгфрiда.

-- I я не люблю, -- засмiявся прадiдусь. -- Як на мене, то Зiгфрiд взагалi не герой.

Отепер уже я зацiкавився.

-- Як-то -- Зiгфрiд не герой? -- вихопилося в мене.

-- От бачиш, Хлопчачок, про те, кого вважати за героя, думки можуть розходитись. Тому-то моя iдея ось яка: ми складатимемо оповiдки й вiршi, в яких спробуємо показати, що воно таке -- герой. Я, наприклад, гадаю, що героєм можна стати лише в якусь виняткову хвилину, опинившись у виняткових обставинах, а цiлий вiк, змалку й до останку, героєм бути неможливо. Менi, примiром, здається, що наш Ян Янсен один раз у життi зумiв повестися героїчно.

Почувши це, я зареготався: з Яна Янсена був такий страхополох, що про це по всьому островi гуляли анекдоти. I менi здалося страшенно кумедним, що прадiдусь згадав про якесь його геройство. Я зажадав пояснення.

-- Залюбки все тобi поясню, Хлопчачок, -- вiдповiв старий. -- Але це довго. Власне, це буде оповiдка. Коли в тебе стане терпцю...

-- Стане, стане, -- перебив я: менi дуже кортiло довiдатись, як це Ян Янсен зробився героєм...

-- Ну, то слухай...

Прадiдусь вигiднiше вмостився в крiслi, присунув до себе попiльничку, що стояла на столi, ще раз затягся з люльки й почав розповiдати:

ОПОВIДКА ПРО ЯНА ЯНСЕНА

ТА ПРЕКРАСНУ ЛЕДI ВАЙОЛIТ

Ян Янсен був свого часу, в серединi дев'ятнадцятого сторiччя, вiщуном погоди на островi Гельголандi.