Не любив Олег i вимахувати руками та ногами без будь-якої, як на нього, помiтної користi. Байдуже, що тато й мама в один голос допiкали йому:

-- Не робитимеш зарядки -- виростеш хирлявий та кволий, не доживеш до бадьорої i щасливої старостi, згублять тебе iнфаркти та iнсульти!

Батьки лякали його ще й не такими хворобами, але що таке старiсть чи iнфаркт для четвертокласника?!

Та й коли говорити по щиростi, Олег щось не так уже й часто помiчав, щоб мама чи тато, який був астрономом, покинувши свої завжди невiдкладнi й термiновi справи, бiгали б ранками вiд тих злощасних iнсультiв та iнфарктiв. I коли син натякав їм про це, вони знаходили сто причин для пояснень, а то й просто гримали:

-- Малий ще батькiв учити! Краще на себе поглянь!..

Отже, тридцять першого серпня Олега розбудили рiвно о шостiй ранку.

Спершу, коли мама почала стягати з нього ковдру, вiн вiдбивався крiзь сон, та зрештою остаточно прокинувся i сiв на лiжку, бо тато, що стояв поруч i мовчазно спостерiгав, як син прокидається, раптом багатозначно мовив:

-- У мене до тебе серйозна чоловiча справа!

Олег любив чоловiчi справи. Правда, вони з татом у це поняття вкладали дещо рiзний смисл. Тато, коли йшлося про Олега, чоловiчою справою чомусь вважав вiдвiдини магазина та купiвлю хлiба чи молока. Олег же був переконаний, що чоловiчi справи -- це небезпечнi мандрiвки, космiчнi подорожi чи -- в крайньому випадку! -- риболовля та полювання.

Цього разу тато був такий серйозний, що Олег зрозумiв: мова буде не про хлiб чи молоко, а про щось таки справдi важливе.

Вiн хутко вистрибнув iз затишного лiжка, помахав трохи руками, кiлька разiв присiв -- звичайно, бiльше для тата, нiж для себе! -- i весело мовив:

-- Я слухаю тебе!

-- Так-от, -- почав тато здалеку. -- Ти, я знаю, мужчина в мене серйозний, не легковажний торохтiй, i вiдчуваєш усю вiдповiдальнiсть ролi старшого брата...