Олег трохи здивувався: так батько починав розмову лише тодi, коли їм з мамою треба було йти в гостi чи в театр, i хлопець мусив лишитися з Лiзкою. Але зараз же вони не вдома, у мiстi, а в Круглику, на дачi! Та й о шостiй годинi ранку нi в гостi, нi до театру не ходять...

Але тато не дав йому глибоко замислитись, а вiдразу все пояснив:

-- Ми з мамою їдемо додому: менi треба на захист дисертацiї, а мама хоче спекти вам святковий пирiг... Нi, нi! -- замахав тато руками, коли побачив, що Олег збирається щось сказати. -- Не сперечайся! Я знаю: ти хочеш сказати, що ви з Лiзою теж допомогли б мамi. Дякую, але ви краще побудьте ще один день на свiжому повiтрi, зосередьтеся перед завтрашнiм днем, та й мамi без вас вiльнiше. А ввечерi я приїду по вас.

Вiдверто кажучи, Олег i не думав сперечатися. Ще б пак! Лишитися на цiлий день без батькiв на дачi!.. Тож вiн тiльки вдав, що трохи образився, а вголос мовив:

-- Звичайно, тату, я все розумiю. Адже я -- старший брат i глибоко усвiдомлюю всю вiдповiдальнiсть, що лежить на менi.

Така вiдповiдь цiлком задовольнила батька, i вiн надав слово мамi.

Протягом сорока хвилин Олег вислуховував маминi поради й настанови, бiльшiсть яких починалися словом "не": не купатися в озерi, не перегрiватися на сонцi, не їсти немитих фруктiв, не лазити по деревах...

Не! Не! Не!..

Всi отi "не" Олег знав напам'ять, тож не дуже й прислухався до маминих слiв. Та й Лiзка, що не кажiть, була в нього чудова сестра. Олеговi з нею жилося просто й легко. Вiн навiть любив iнодi залишатися з нею вдвох.

Варто було запропонувати малiй гру в "дочки-матерi" -- i нiяких тобi проблем! Лiзка ставала мамою, а Олег -- татом. А бути татом дуже просто: вмикай гучнiше телевiзор, влягайся на канапу та куняй собi!

Мала ходитиме навшпиньках повз канапу, сповиватиме ляльок i лише зрiдка наважиться пiдiйти до Олега за порадою.

-- Таточку, а що нам робити з оцiєю неслухняною донею? -- пiднесе вона братовi-татовi одну з ляльок.