А перед дорогою ще й сам перевiрив, чи готовi до мандрiвки його люди. Навiть вiрному ключнику не повiрив на слово - скрiзь сам зазирнув. А оглядати було що - шiсть возiв пiд важкими дубовими болонками. Здоровенний вiз-короб повен добiрного вугiлля для княжих зброярень. Один вiз навантажили начинням - заступами, теслами, стругами, сокирами, кошиками, горщиками, клепаними казанами. На iнших возах короби з житом, ячменем для коней, вiвсом для кисiля, короби з сочевицею i бобами, дiжка з борошном грубого помолу, глеки конопляної олiї, в'язанки вже проростаючого часнику, барило з баранячим лоєм. Ступа дерев'янна та ручнi жорна з бiлого зернистого каменю. Були ще торби з лiкарськими травами й барило питного меду.

Управитель слiдом за боярином бiгав i все списував ще раз на берестi гострим бронзовим писалом.

Дядько Пiвень грамоти не знав, але вiн ходив за своїм господарем та його управителем i робив собi карби на чотирьох грушевих цурпалках.

Малому Пiвень наказав стати неподалiк i добре все запам'ятовувати, де що запаковано i скiльки чого.

... Пiсля ретельних i прискiпливих оглядин закликав Пiвня до себе боярин.

Пiвень зняв шапку за дверима i запхав за пояс, щоб не знiмати шапку перед боярином у свiтлицi.

I ступив до свiтлицi простоволосий.

Боярин Судомирович це зрозумiв i невдоволено насупив брови.

Вiн не пiдiймав очей вiд списаних аркушiв берести i говорив поволi, часто перепиняючись:

- Ти, Пiвню, поки що єдина напiввiльна людина. I тому будеш старший. Ти вiдповiдатимеш за все. I за моїх коней, i за начиння, i за робiтникiв-бранцiв. Якщо вправитесь з уроком, буде вдоволений городник, i над мiру не буде в тебе втрати нi в конях, нi в людях, скину зразу з тебе двi гривни срiбла. Бо якщо трапиться велика втрата, менi ще двi гривни будеш винен.

Дядьковi зайшлося серце - вовчу пастку ставить йому боярин Судомирович, i отак без страху й сорому серед бiлого дня заганяє туди християнина. Пiвень мовчав.