- Можеш вiдмовитись. Тодi старшим поїде ключник. А ти лишишся в мене на косовицi вiдробляти свої гривни. Та будеш ще собак вчити.

Лють вибухла напругою в скронях Пiвневi.

I раптом спалахнуло в його головi - чарiвницю малий вжучив намистиною з переляку, тобто дав їй здачi, коли вона його перелякала. "Треба згодитись! А коли й щось трапиться, то вiн втече - у Києвi не вловлять! Там же тьма-тьмуща людей. Ой, зламаю твою пастку, боярине!" - засмiявся подумки, просто розреготався Пiвень.

Серед боярського двору пiвколом, налазячи один на другий, поставили кiнськi упряжi.

Перед самою дорогою боярський ключник принiс дядьковi здорового червоного пiвня у клiтцi. Це був найбiльш задерикуватий пiвень. Бився i з птахами, i з собаками, i з худобою повсякчас, а спiвав тихо i хрипко.

Але в подорожi їм i такого крикуна вистачить, щоб не проспали мандрiвцi.

А сам дядько Пiвень взяв у дорогу великого кудлатого, полової мастi собаку на iм'я Реп'ях. Його нiхто не жалував на конюшнi - бо i видом був незугарний - одне вухо висить, друге стирчить, хвiст кудлатий, бубликом завернутий. Реп'яха не брали на полювання, а лишали охороняти боярську садибу.

Але дядько Пiвень так захопився цим незугарним здоровим псом i принадив його до себе, що за якийсь час вже нiхто не мiг ним, крiм дядька Пiвня, керувати.

Зараз дядько Пiвень надяг собацi широку обручку з гострими шипами назовнi - захист i проти чужих псiв, i проти татей i вовкiв.

Надяг обручку i сказав собацi:

- Пiдемо до Києва.

I вже пес вiд нього нiкуди не вiдступав.

Тi, хто був пiший i мав у дорозi сидiти на боярськiм возi, в садибi стояли бiля возiв.

А дядько Пiвень та ще один старий холоп боярина на iм'я Талець, та другий холоп, молодший за Тальця, а на iм'я Будий, були верхи. Дядько мав найкращого коня. Вони були при повнiй зброї. Талець i Будий з довгими рогатинами, луками i великими ножами при поясi. I до того ж, кожен iз подорожнiх мав свою сокиру.