— То я побуду тут, — сказала Аомаме.

— Гаразд, — погодився Тамару й поклав слухавку.

Перед дев'ятою годиною наступного ранку задзвенів телефон — спочатку тричі, потім, після короткої перерви, ще раз. Напевне, телефонував Тамару.

Без жодного привітання він почав:

— І мадам занепокоєна тим, що ви там довго затримаєтеся. В такому разі не вдасться гарантувати вам повної безпеки. Це для вас лише проміжний пункт. Наша спільна думка така, що вам треба якнайскоріше перебратися кудись далеко, в безпечне місце. Ви це розумієте?

— Добре розумію.

— Ви — холоднокровна, рішуча, обережна людина й не зробите нерозсудливої помилки. Загалом ми повністю вам довіряємо.

— Дякую.

— Якщо ви наполягаєте залишитися в цій квартирі ще трохи довше, то, значить, маєте для цього відповідну причину. Я не знаю, яку, але, гадаю, це не просто примха. А тому мадам вважає, що в такому разі готова погодитися з вашим побажанням.

Аомаме мовчки слухала.

— Ви можете тут залишитися до кінця цього року. Але не довше.

— Тобто щойно цей рік скінчиться, мені доведеться переселятися кудись інде?

— Але ми постараємося якнайповніше поважати вашу волю.

— Зрозуміло, — сказала Аомаме. — Отже, до кінця року я побуду тут, а потім переселюся в інше місце.

Однак насправді думала вона інакше — не збиралася нікуди їхати, поки не побачиться з Тенґо. Та якби вона зараз таке сказала, то справа б ускладнилася. До кінця року ще є певна відстрочка. А що робити далі, вона подумає пізніше.

— Значить, домовилися, — сказав Тамару. — Один раз на тиждень вам постачатимуть харчові продукти й товари широкого вжитку. О першій годині кожного вівторка навідуватимуться постачальники. Вони самі заходитимуть, бо в них є свій ключ. Крім кухні, нікуди не заглядатимуть. А в той час ви залишайтесь у дальній спальні й замикайте двері на ключ. Обличчя не показуйте. Голосу не подавайте. Вийшовши з квартири в коридор, постачальники один раз подзвонять. І тоді можете вийти зі спальні. Якщо вам щось потрібне, то кажіть зараз. Включу його до наступної партії товарів.