На тому кінці телефонної лінії Тамару замовк. Серед цієї тиші перебирав у своїй голові різні версії.

— Значить, ви не хочете переїжджати в інше місце?

— Так, не хочу, — коротко відповіла Аомаме. — Хочу ще якийсь час побути тут.

— Там нема умов, щоб людина могла переховуватися тривалий час.

— Якщо я замкнуся і не виходитиму надвір, мене ніхто не помітить.

— Не варто легковажити такими типами, — сказав Тамару. — Вони все докладно рознюхають і, гадаю, кинуться по гарячих слідах за вами. Небезпека загрожує не тільки вам, але й близьким до вас людям. Та і я опинюся в делікатному становищі.

— Щодо цього мені дуже прикро. Однак я хотіла 6 мати ще деякий час.

— «Мати ще деякий час» — неясний вираз, — сказав Тамару.

— Вибачте, але по-іншому я не можу сказати.

На хвильку Тамару замислився. Видно, у звучанні її голосу відчув рішучість Аомаме.

— Для мене становище — понад усе. Майже все. Ви мене розумієте? — мовив він.

— Здається, розумію.

Тамару знову замовк. Потім сказав:

— Гаразд. Просто я хотів, щоб між нами не було непорозуміння. З ваших слів видно, що ви маєте для цього відповідну причину.

— Маю, — відповіла Аомаме.

На тому кінці телефонної лінії Тамару коротко відкашлявся.

— Як я вже казав, ми придумали план і підготувалися, щоб переправити вас кудись далеко, в безпечне місце, замести за вами сліди, змінити обличчя й прізвище. Зробити вас якщо не повністю, то майже повністю іншою людиною. І щодо цього ми, здається, дійшли згоди.

— Звичайно, я це знаю. І проти згаданого плану не заперечую. Але зі мною сталася одна неочікувана річ. І мені треба ще трохи довше тут залишитися.

— Я не можу вам нічого певного відповісти, — сказав Тамару. І в його горлі щось прохрипіло. — Щоб дати відповідь, потрібен деякий час.