Точно не знаю, що саме послужило поштовхом для того, що я почала гратися в офiцiантку. Хоча скорiш за все причиною була зустрiч з моїм колишнiм першим чоловiком (я наголошую на тому, що вiн - перший та колишнiй, тому що в мене ще є другий та колишнiй, i це - рiзнi люди), який розважливо повiдомив менi, що я нiчого собою не являю, що я не здатна нiчого зробити самотужки, що я типова використовувачка людей, не вмiю самостiйно мислити, не вмiю самостiйно рухатися, i виключно використовую iдеї, плани та думки iнших. Це були несправедливi слова. Тим бiльш менi не хотiлося чути таке в день мого народження. I якщо замислитися, повiрити цим словам могла тiльки дурепа, та й то не всяка, але я повiрила. Оскiльки весь час нашого спiльного з ним життя вiн вдало переконував мене в цьому. Як такому не повiрити? Мiй перший колишнiй чоловiк виглядає як дуже впевнена у собi людина. I промовляє надзвичайно переконливо. Крiм того, я подумала, що коли вiн, вiчно зайнятий бiзнесмен, знайшов час спецiально привiтати мене з днем народження та вiдкрити менi очi на саму себе через стiльки рокiв, це щось має означати. Тим бiльш, що останнiй раз я бачила його сiм рокiв тому, я бiгала за ним по квартирi, а вiн намагався повiсити мого приятеля Марлена на шовковiй краватцi, яку Марлен без дозволу позичив на важливу зустрiч. Або шовк був дуже якiсний, або шия Марлена волога та вертка, впоратися з цими двома важливими на той момент речами моєму першому колишньому чоловiковi нiяк не вдавалося. Коли я переконалася в тому, що Марлен у вiдноснiй безпецi, я швидко зiбрала сумку та гайнула до матерi. В подальших наших зустрiчах потреби не було.

В той день я ще раз зiбрала сумку, але поїхала не до, а вiд матерi. Я поїхала в кримське мiстечко з малоромантичною назвою - Саки.