Капiтан Небреха поблажливо озвався з тютюновоу хмари:

- О! Я бачу, вже бринить слабкий промiнь свiтла у темнiй царинi неуцтва! Але вiдзначу, що пiсля повернення з таких куцих мандрiв ми потрапили б хiба що на день мого народження. Воно, звичайно, цiкаво побачити самого себе у пелюшках, та я змалку звик особистi iнтереси пiдкоряти iнтересам суспiльним.

Безумовно, його не долiкували i випустили. А це ж не жарт - опинитися у космосi сам на сам з недолiкованим манiяком.

А Небреха розвiяв руками хмару, щоб бачити мене:

- Останнс розумове зусилля, i ти, Азимуте, вийдеш на заздалегiдь розраховану мною орбiту!

- Ага, розумiю, - лагiдно мовив я. - Певно, ви, капiтане, наважилися помандрувати по Сонячнiй орбiтi довкола нашоу Галактики на схiд Всесвiту?

Вiн аж замружився вiд задоволення, мов кiт перед добрячою мискою сметани.

- Мiй юний друже, цього разу ти не схибив! Додам, коли врахувати, що ми полетимо а свiтловою швидкiстю маршрутом, який сягас на двiстi з лишком мiльйонiв земних рокiв, то уяви, в якому часi ми опинимося. В усякому разi, особисто я не можу собi цього уявити. Тiльки успiшне завершення мандрiв дасть вичерпнi вiдповiдi на всi пов'язанi з цiсю майже недослiдженою проблемою запитання. Вдячне людство носитиме нас на руках.

Хоч я анiтрохи не сумнiвався, що капiтан вiдчув би цю насолоду й зараз, якби я подзвонив до швидкоу медичноу допомоги, та вирiшив зачекати.

Я стояв на роздорiжжi: летiти чи не летiти? Що не кажiть, а пропозицiя оперезати Галактику космiчною трасою була надто спокуслива. Далебi! Чого менi боятися? Я нiвроку хлопець не слабкий, маю кiлька спортивних розрядiв.

Зважуючи усi "за" i "проти", я пригадав, як у парку культурного вiдпочинку з одного удару розтрощив силомiр, а потiм узяв штучного бика за роги i скрутив йому металевi в'язи. Тодi з усього парку збiглися дружинники, аби познайомитися з таким феноменом. Гуртом умовляли мене розповiсти бiографiю!