Пан Анатоль аж за голову схопився.

- Чуєш, Мишко? - закричав вiн до дружини. - Щука вагою тринадцять кiлограмiв! Сом вагою тридцять дев'ять кiлограмiв! Яких чудових наслiдкiв досягає дехто зi спiнiнгом! Поглянь, Казику, на цього добродiя! - гукнув вiн до приятеля. - Оце князь спiнiнгу. Захоплюйся, вчись, як ловити рибу. Може, й ти колись станеш князем?

"Його свiтлiсть" знову милостиво кивнув головою, а ентузiазм пана Анатоля досяг апогею:

- Вельмишановний князю спiнiнгу, - звернувся вiн до хирлявого капiтана, - чи можу я довiдатись, з якою метою прибули ви на Озерище? Я здогадуюсь, ви спробуєте тут рибалити. Але чи дозволите поцiкавитись: яку саме рибу ви збираєтесь ловити i де?

Ентузiазм пана Анатоля, а надто його запобiгливi поклони були такi кумеднi, що викликали нову хвилю кепкування у ватаги пiдлiткiв. Руда дiвчина з блазенською гримасою пiдiйшла до "князя" i церемонно йому вклонилася.

- О, яка я щаслива, вельмишановний князю, бути в такому вишуканому товариствi, - сказала вона глузливо.

Чорний Франек сплюнув на пiдлогу й голосно буркнув:

- Ти глянь на цю аристократiю, хай їй бiс. Королi, князi, лицарi. А менi начхати на вашi аристократичнi титули, на вашi спiнiнги. Ловлю рибу, коли i як менi подобається. А втiм, - вiн ще раз презирливо сплюнув, нiякий ви не князь. У Варшавi вас називають Вацек Краватик, бо ваша мати має крамницю краваток на Маршалковськiй. Вона купила вам цю яхту, на якiй ви зараз гасаєте по Мазурських озерах.

Тим часом до закусочної повернулася блондинка з косою, яка довше за iнших милувалася бiлою яхтою. Вона почула прiзвисько власника яхти, яке назвав Чорний Франек, i голосно засмiялася. А Чорний Франек - нiби з заздрощiв до слави Вацека Краватика - просторiкував далi:

- Риби не мають голосу й не скажуть, що вони думають про вашi рекорди й медалi. Може, мамуся купила на ринку велику щуку, i ця медаль у вас вiд матiнки, так само, як i яхта? Чхав я на княжi титули. I кажу вам, що на Озерищi царюватиму я, а не ви, добродiю Краватик.