Пам'ятаю, що коли я подав керiвництву Народного музею карту з позначеним на нiй шляхом втечi, то до моїх дослiджень поставились скептично, таким неймовiрно заплутаним був цей шлях. Виходило, що колекцiї вивозили не на захiд, а на пiвдень, а це здавалося дурницею. Тож висновки моїх дослiджень поклали в архiв.

Через двадцять рокiв я з великим хвилюванням узяв до рук пожовклу теку i, розгорнувши її, знову прочитав свої тодiшнi записи. Карта показувала, що колекцiї везли по шосе на Пасленк, а потiм до селища пiд назвою Малдита. Там вантажiвка звертала на дорогу до мiстечка, що тепер зветься Залево. I саме тут, у Залевi, слiди губилися. Залево горiло тодi пiсля бомбардування його радянськими лiтаками. На ринку було повно гiтлерiвцiв, якi панiчно тiкали. Один з давнiх мешканцiв Залева пригадав, що вiн бачив на перехрестi дорiг, бiля в'їзду в мiстечко багатотонний ваговоз з написом "Музей в Е.". Коли почався черговий налiт, водiй вантажiвки трохи з'їхав iз шосе, бо шосе було головною цiллю бомбардувальникiв. Той очевидець заховався у пiдвалi, а як усе трохи вщухло i вiн вийшов звiдти, то вже не побачив вантажiвки. Мабуть, поїхала. Або по шосе на Старий Дзерзгонь, або дорогою до Єжвалда й Суша.

Я пригадую, що змарнував у Старому Дзерзгонi аж два днi, розпитуючи мешканцiв мiстечка про вантажiвку з написом "Музей в Е.". Нiхто не бачив його i в iнших селищах по тiй самiй трасi. Залишалася тiльки дорога на Добжики, Єжвалд i Суш, якою можна було проїхати далi - на Прабути, Квiдзин чи Мальборк, i ще далi на захiд - до Нiмеччини.

Але й на тiй трасi нiхто не примiтив автомашини, яку я шукав. На цьому скiнчив я тодi своє дослiдження. Але тепер я був мудрiший, нiж у тi роки. Мудрiший на одну iнформацiю. Вантажiвка не поїхала до Нiмеччини, а затонула у якомусь озерi.