Я не образився, що вона так мене розпитує. Але й докладно вiдповiдати не збирався.

- А ви? - спитав. - На вiдпочинок? На дачу?

Вона знизала плечима.

- Їду додому. До батькiв. Я мiсцева. Наша садиба неподалiк звiдси. А я цього року закiнчила середню школу в Iлавi, а потiм складала у Варшавi екзамени до вузу. Склала i тепер повертаюся до батькiв на канiкули.

- А куди ви вступали?

- Ой, ви страшенно цiкавi. А на моє запитання так i не вiдповiли.

- Бо я трохи сердитий на вас. Ви дивно повелися з Чорним Франеком. Навiщо ви пiдсiли до них? Менi здавалося, що вас зовсiм не цiкавить їхнє товариство.

Вона весело засмiялася.

- Вгадали. Не люблю таких. Та я не хотiла, щоб вони зчинили бешкет. Ви повелись як джентльмен. I я вам вдячна за це. Але я не могла зловживати вашим благородством. Я не принизила себе, що пересiла до них, а хотiла дiзнатися, куди їде ця ватага.

- А той Капiтан Немо? Ви чули про нього?

Дiвчина знову заперечливо похитала головою.

- Не маю й гадки, хто це такий. Я живу в цих краях, але про Капiтана Немо нiколи не чула. Крiм того, що в книзi Жюля Верна, звичайно. Але навряд, щоб тут був такий живий Капiтан Немо.

- А проте всi бачили глiсер з такою назвою на борту.

- Гарний глiсер, - мовила захоплено дiвчина. - В нього спереду скло й маленька кабiнка на випадок негоди. Мабуть, чудово їхати в ньому по озерi.

- Глiсер "Капiтан Немо" iснує, - зауважив я. - То, може, i якийсь Капiтан Немо є над Озерищем?

- Напевно, приїхав вiдпочивати, - мiркувала вона вголос. - А може, недавно тут оселився? Вiдтодi, як пiшла вчитись до Iлави, я десять мiсяцiв на рiк живу в iнтернатi, вдома буваю тiльки в недiлю, на свята й на канiкулах. Як приїду додому, запитаю у батькiв про Каштана Немо. Може, вони щось про нього знають? Якщо й ви залишитесь бiля Озерища, то, може, ми ще зустрiнемося, i тодi я зможу бiльше розповiсти вам про нього. У моїх батькiв є човен, я часто плаваю ним по озерi. I хоч Озерище величезне, на ньому можна зустрiтися, еге ж? Тому я хочу знати, де ви зупинитеся.