Напевно, цей подорожнiй не мав ще й тридцяти рокiв, але неголений, iз закуреним, спiтнiлим обличчям вiн здавався значно старшим.

- Чомусь у таку гарну погоду люди тiкають вiд озера, а нiхто не йде до води, джерела всякого життя. Адже на початку свiту вся земна куля була вкрита водою i все життя почалося з води, шановний добродiю.

Я ввiчливо кивнув головою. "Може, якийсь мандрiвний проповiдник?" подумалось.

- Ви теж тiкаєте вiд води, а повиннi їхати до порома. Тодi ви забрали б мене й мiй клумак. Хочете спробувати, який вiн важкий?

Я не хотiв пробувати, але вiн заходився гаряче вмовляти мене пересвiдчитися, який величезний тягар вiн мусить нести.

Я пригадав казку про мандрiвника, що зустрiв чоловiка з важким мiшком. Чоловiк попросив мандрiвника потримати мiшок, а потiм засмiявся i сказав: "Тепер ти нестимеш цей мiшок або вiддаси його комусь. Мiшок зачарований".

Мiшок Проповiдника (так я назвав подорожнього) не був зачарований. Але важив, мабуть, кiлограмiв iз п'ятдесят.

- О господи! - зойкнув я, опускаючи його на траву. - Що там у вас?

- Мов слимак, ношу на спинi свою хату i все, що менi потрiбне. Надувний човен, газову плитку, акваланг, рiзнi книжки...

- Ви пiрнаєте? - перебив я його трохи поквапливо. Не треба було менi виявляти такої цiкавостi. Але ж я приїхав на Озерище, сподiваючись знайти Чоловiка з рубцем, який плаває пiд водою. У цього, правда, не було рубця, але, може, вiн аквалангiст, якого найняв Чоловiк iз рубцем.

- Пiрнаю. Хiба це погано? - Його трохи збентежило моє рiзке запитання.

Я вдав, що не почув вiдповiдi, i сам мерщiй засипав його запитаннями, щоб згладити попереднє враження.

- У вас є книжки? А якi? Цiкавi? Бо я дуже люблю читати цiкавi книжки.

Вiн пiдняв угору вказiвний палець i сказав поважно:

- Кажуть: хто любить книги, той не нудиться. Ви добре робите, захоплюючись цiкавими книгами. Але мої не зацiкавлять вас.