Три такi ночi провiв я на острiвцях Озерища. I з подивом пересвiдчився, що кожен з них мав загадку чи - як кому бiльше подобається - таємницю, пов'язану з однiєю особою. На кожному з тих острiвцiв у найнеприступнiшому мiсцi я знаходив малий курiнь з трави й гiлля, а в ньому бляшану коробочку зi свiчкою, сiрниками, гачками, якiсь горщечки, складену з цегли пiчку. В бляшанiй коробочцi лежала записка зi словами:

"Пам'ятай, що це не твоє. Не крадь! Капiтан Немо"...

Капiтан Немо був реальною постаттю. Дiвчина з косою помилялася, припускаючи, що, може, вiн зовсiм недавно з'явився в цих краях. Куренi на острiвцях були вже старi, їх збудовано щонайпiзнiше минулого лiта, коробочки та iншi речi, залишенi в куренях, були вкритi товстим шаром пороху. Скидалося на те, що Капiтан Немо пiсля того, як минуло лiто, перестав навiдуватись до своїх куренiв.

З тих спостережень сам собою напрошувався висновок: капiтан Немо не живе постiйно бiля Озерища, а приїздить сюди, мабуть, тiльки влiтку.

РОЗДIЛ ЧЕТВЕРТИЙ

Похмурий острiв. Дивовижний слiд. Тривожна нiч. Яструб i

компанiя. Хто вкрав байдарки? Злочин? Що сталося на

островi? Чому гукали на допомогу? Розправа з грiзним

ворогом. Пан Анатоль знову повчає.

Поповнивши в Iлавi свої запаси харчiв, я їхав до Сем'ян уздовж схiдного берега Озерища. Це був уже четвертий день моєї подорожi по озерi, за моїми розрахунками, я вже опинився в тих мiсцях, де мав дiяти Чоловiк iз рубцем.

Вечорiло. I тiльки-но зайшло сонце, показався мiсяць - спочатку блiдий, майже бiлий, але що щiльнiше воду й небо огортала нiчна темрява, то дужче вiн яскравiшав, ставав золотавий, а потiм срiблястий.

Зiрвався вiтер i розбурхав досi спокiйне озеро. Хвилi загойдали самохiд. Я був уже стомлений i мрiяв про затишну пристань, про склянку мiцного чаю, а далi про спокiйний сон у теплому спальному мiшку.