Не довго думаючи, я звернув. Пастушок бiля невеличкої череди корiв аж скрикнув з подиву, коли мiй самохiд попрямував просто до води. Стрибок - i я вже плив спокiйним водяним плесом.

Це було, мабуть, найширше мiсце озера. Праворуч вимальовувались два острови з темними обрисами дерев. Той берег виднiвся виразно, але був щонайменше за два кiлометри. Трохи далi на пiвнiч водяне плесо ставало майже безмежне, а берег ледве мрiв. Це, певно, було велетенське вiдгалуження Озерища з Чаплиним островом i затокою, над якою простягалося село Матити, а далi Добжики з каналом, що сполучав Озерище з озером Евiнгi.

Якусь мить я вагався. Хотiлося вiдразу поплисти в той бiк. Однак чи не обачнiше дати Чоловiковi з рубцем - якщо вiн уже на Озерищi - оселитися i добре обжитися тут? Отже, я спрямував самохiд не на пiвнiч, а на пiвдень i поплив до Iлави. Бо ж знайомитися з Озерищем треба починати вiд Iлави, а не так, як пропонують усi путiвники, - вiд його сполучення з Ельблонським каналом, тобто вiд Мiломлина, де Ельблонський канал розгалужується i одним своїм рукавом тече до Озерища i його заплави, яку називають Крагою. Бо Озерище на картi схоже на дерево з трохи кривим стовбуром, яке виростає з Iлави. Дерево це надзвичайно високе й розгалужене. Перше велике розгалуження - то i є Крага, що в неї впадає канал з Мiломлина. Вище розростається ще одна розлога крона з двома товстими гiлками.

На Озерищi дуже багато великих i малих островiв: безлюдних i заселених, заплавних i з твердим грунтом.

Меншi острови схожi на чорнi щiльнi купи дерев, оточенi широким i густим лiсом очерету. Однак майже на кожному з островiв є мiсце, де очерет рiдший, i там можна пiдiйти до берега. Втаємниченi примудряються прослизнути туди, а тим, хто пливе за ними, здається, що вони раптом зникли, мов досвiтня iмла. Стiна очерету сходиться за ними i ховає їх. А всерединi острiв сухий; трохи вирiзавши кропиву, можна чудово напнути наметик i спокiйно перебути нiч на безлюддi, чуючи лише перекликання диких качок, плюскання хвиль i шелест очерету.