Дiвчина знову зневажливо знизала плечима. Це дуже зачепило хлопця, а надто, що вся ватага прислухалася до їхньої голосної розмови.

Гарна руда дiвчина в червонiй, як вогонь, кофточцi, невдоволено скривившись, стежила за Чорним Франеком. Тепер вона презирливо закопилила губи й гукнула:

- Дай їй спокiй! Хiба ти не бачиш, що це провiнцiйна гуска?

Хлопець засмiявся, за ним зареготала вся ватага.

- То ти провiнцiйна гуска? Але тепер ти вже знаєш, хто я такий. I якщо я ввiчливо запрошую, то треба слухатись. Ну, гайда! - крикнув вiн i мiцно вхопив дiвчину за плече.

Я пiдвiвся з-за столу.

- Стривай, хлопче. Iди на своє мiсце i дай дiвчинi спокiй.

Чорний Франек почервонiв з гнiву. В закусочнiй запала така тиша, що я почув шепiт дружини пана Анатоля:

- Благаю вас, не втручайтеся. То ж розбишаки.

Пан Анатоль безпорадно озирнувся. Видно було, що йому кортить дати волю своїй звичцi всiх повчати. I випала ж дуже слушна нагода. Але, побачивши понурi, впертi обличчя, мабуть, злякався.

Вiн повернувся до мене спиною, немов пiдкреслював, що нi у вiщо не втручається.

"Боягуз", - зневажливо подумав я. I вiдразу ж вся моя симпатiя до нього i поблажливiсть до його повчань розтанули.

А дiвчина? Я помiтив, що вона трохи зблiдла. Потiм глянула на мене, кинула погляд на Чорного Франека. I раптом зробила щось таке, що мене безмежно здивувало. Пiдвелася з-за столу й сказала хлопцевi:

- Зрештою, я можу пiдсiсти до вас. Менi навiть цiкаво, що ви за компанiя.

I пiшла до їхнього столу, а вся ватага привiтала її диким вереском. Чорний Франек зневажливо скривився i, йдучи за дiвчиною, кинув у мiй бiк:

- Ну, й чого ви втручаєтесь, старигане?

Я почервонiв.

- Отака тепер молодь, - пробурчав Анатоль.

Пiдтюпцем пiдбiгла до мене буфетниця в брудному фартусi.