- О боже, який же ви необережний, - вона молитовне склала руки й притулила їх до великого живота. - Адже могла зчинитися страшна веремiя. Я знаю їх, цю ватагу Чорного Франека. Вони вже були тут минулого лiта, цiлий мiсяць бешкетували над Озерищем, аж поки мiлiцiя їх утихомирила. А вже шкоди наробили! Кiлька човнiв украли й розтягли по всьому озерi, вибирали рибу з неводiв. Та все так спритно, що мiлiцiя не могла спiймати їх на гарячому i посадити за грати. Тепер знову тут. Ой, невеселе лiто нас чекає. Наполохають туристiв, то нiчого й не заробиш.

Тепер я пильнiше придивився до галасливої компанiї. Отже, це була не просто зграя розбещених хлопцiв i дiвчат, це вже злочинцi. Ватага шибеникiв та бешкетникiв i навiть злодюжок. Але жодному не бiльше як сiмнадцять рокiв; Чорний Франек здавався навiть трохи молодшим. "Що штовхнуло хлопця на такий шлях?" - подумав я. Або ота руда дiвчина в червонiй кофточцi й елегантних еластикових штанях. У неї витончене обличчя, нiжнi руки, старанно зачесане волосся. Зовсiм тобi "дiвчина з доброго дому", як колись казали! I як вона опинилася серед цiєї зграї?

Галас пiдлiткiв раптом стих. Котрийсь iз хлопцiв побачив у вiкно, що до берега пiдпливає невелика спортивна яхта. Вся ватага вибiгла з закусочної. Блондинка з косою i собi вийшла на берег. Здавалося, їй дуже добре в новiй компанiї.

- У-х-х, - голосно, з полегкiстю зiтхнув пан Анатоль. I вiдразу ж у ньому прокинулося бажання повчати.

- Найкраще обминати їх десятою дорогою, - звернувся вiн до мене. - На щастя, Озерище не маленьке - можна буде якось їх уникати. А з другого боку, чому мiлiцiя не приборкає цих шибеникiв?

Мене дратувала його балаканина. Я був сердитий на цього боягуза.

- До найближчого вiддiлення мiлiцiї, наскiльки я знаю, п'ятнадцять кiлометрiв. А зрештою, мiлiцiя не може бути всюди i, мабуть, не конче треба щоразу її викликати. Досить буде громадянам не дрiмати й не повертатися спиною.