У вiдповiдь на запитання полковника: "Чи не знає вона, хто вчора гостював у Журавля?" - Варвара Олексiївна мовчки схопилася за голову. Посилаючись на нестерпний бiль, вона пiдвелася з дивана i сказала, що бiльше не може розмовляти. Коваль бачив, як на її обличчi виступили червонi плями, зрозумiв її стан i погодився продовжити бесiду iншим разом. Деяку початкову iнформацiю вiд неї вiн все ж зумiв одержати...

Коли б його спитали, яке враження справила на нього Варвара Олексiївна, вiн сказав би, що жiнка вразлива, пiд час розмови була вкрай пригнiченою, хоч i намагалася цього не показувати. Але коли їй це не вдавалося, вона здригалася, з жахом поглядала на дверi, мовби звiдти ось-ось могло з'явитися щось страшне.

Це й не дивно: про смерть серед щоденної метушнi люди не думають, але якщо вона з'являється i входить, нехай навiть не у твої дверi, а до сусiди, то все одно кидає чорну тiнь на все навколо, приголомшує, i вiд усвiдомлення, що вона незримо є всюди, i навколо тебе, поруч тебе, не вiдразу вдається звiльнитися.

3

Проводжаючи полковника, Варвара Олексiївна виглянула на сходову площадку. Коваль помiтив, як раптом спалахнули її очi.

- Ось одна, - пробурмотiла Павленко. - Оця сама Нiна.

Дмитро Iванович побачив худорляву жiнку у пальтi з дешевим штучним комiрцем, яка вийшла з лiфта. Варвара Олексiївна, очевидно, не бажаючи зустрiчатися з нею, буркнула полковниковi: "До побачення" i прикрила за ним дверi. Але Дмитро Iванович був переконаний, що вона залишилася стояти по той бiк дверей i прислухається до того, що вiдбувається на сходовiй площадцi.