Молода жiнка пiдвела погляд на незнайому людину i розгублено зупинилася. Лiфт тим часом, загудiвши, пiшов.

Коваль, удаючи, що не звертає на жiнку уваги, не став викликати лiфт, почав спускатися по сходах. Побачивши, що чоловiк пiшов собi, Нiна наблизилася до квартири Журавля i натиснула на дзвоник.

Цiєї митi Коваль, немов щось згадавши, став повертатися. Жiнка обернулася, потiм погляд її забiгав по дверях, якi все не вiдчинялися. Вона вдруге потяглася до кнопки дзвiнка i, раптом помiтивши, що дверi опечатанi, злякано завмерла.

- Полковник мiлiцiї Коваль, - вiдрекомендувався Дмитро Iванович. - Ви до кого?

Правець, який охопив жiнку, не вiдразу вiдпустив її, хоч вiдповiдь на запитання полковника i так була ясною. Нарештi вона знайшла в собi сили.

- Наш Антон Iванович Журавель... - показала на папку, яку тримала у руках, намагаючись розкрити її зляканими пальцями. - Його робота... Я - друкарка з iнституту, А що сталося?

Все це вона вимовила розгублено, мало не пошепки, не дивлячись на Коваля, i легенький рум'янець набiг на її молоде, приємне обличчя. Та й спитала вона так обережно, немов не була певна, чи має право на це, i не чекала вiдповiдi.

- Ваш спiвробiтник Антон Iванович Журавель цiєї ночi загинув, - сказав Коваль.

- Що-о? - здавалося, не почула жiнка. - Загинув? Ви сказали: "помер"? Як це?! Що ви таке говорите?!

Вмить зробившись бiлою, як снiг, принесений на її чобiтках, заплющившись, не намагаючись притримати полiетиленову папку, що вислизала з рук, вона застогнала i зiперлася на стiнку. - Не може бути! Чому? Як?

Побоюючись, що жiнка впаде, Коваль приготувався пiдхопити її, але вона сама зiбралася з силами i, тяжко зiтхнувши, розплющила очi. її свiтлi, трохи подовженi, мигдалевиднi очi стали якимись дивними, зовсiм безбарвними. Вона втупилася цими порожнiми очима в полковника, потiм чомусь кивнула, нiби примирившись зi страшною новиною, механiчно взяла з рук Коваля пiдняту ним папку i з кам'яним обличчям вiдiйшла вiд дверей, прямуючи вниз.