Малий помчав до своєї кімнати й відчиниввікно.

- Карлсоне, ти там? - гукнув він з усієї сили.Проте відповіді не було.

А назавтра в Малого почалось навчання вшколі. Тепер він був у другому класі. Післяобіду він щодня сидів у себе в кімнаті йготував уроки. Вікно Малий тримав відчинене,щоб почути, коли часом загуде щось так, якКарлсонів моторчик. Проте гули тількимашини на вулиці та ще інколи літаки, пролітаючинад дахами. А Карлсонового моторчика так іне чути було. [379]

- Він таки полетів геть,- сумно зітхавМалий.- І ніколи вже не повернеться.

Вечорами хлопчик лежав і думав проКарлсона, а часом і схлипував нишком підковдрою, щоб ніхто не бачив. Так минали дні:то школа, то уроки, а Карлсона все не було.

Якось надвечір Малий сидів у кімнаті ідавав лад своїм маркам. В альбомі в нього зібралосявже багато марок, але частину ще треба булоналіпити. Малий узявся ліпити їх і швидковпорався. Лишилася тільки одна марка,найкраща - її він відклав наостанок. То буланімецька марка з Червоною Шапочкою і вовком.Вона страх як подобалась Малому.

Він поклав її перед собою на столі. І вразпочув за вікном гудіння. Таке гудіння, немов...о, справді, схоже на Карлсонове! І то такибув Карлсон. Він шугнув просто у вікно йвигукнув:

- Ге-гоп, Малий!

- Гей-гоп, Карлсоне! - гукнув Малий. Вінсхопився з місця, радий-радісінький, істежив, як Карлсон двічі облетів лампу підстелею і врешті приземлився перед ним. Тільки-ноКарлсон спинив моторчика, крутнувши за ґудзикана животі, як Малий кинувся обіймати його.Та Карлсон відіпхнув його пухкою ручкою ісказав:

- Спокійно, тільки спокійно! Нема в тебечогось попоїсти? Наприклад, тюфтельок? Або,може, торта з кремом?

Малий похитав головкою:

- Ні, мама сьогодні не смажила тюфтельок. Аторт у нас буває тільки на іменини.

Карлсон пирхнув.

- І що це за люди? «Тільки на іменини...» А