- Так, але ж ми не знали...- почав Малий.
- Не знали! - обурився Карлсон.- Ви повиннібули сподіватися! Повинні були сподіватися,що я можу прилетіти сьогодні, і твоїй мамівже цього мало бути досить, щоб вона одноюрукою ліпила тюфтельки, а другою підбивалакрем.
- На підобідок у нас сьогодні була ковбаса,-знітився Малий,- може, хочеш...
- Ковбаса, коли приходить давній приятель,що не бував місяцями?! - Карлсон зновупирхнув.- Ну, звісно, як зв'яжешся з такоюродиною, то навчишся обходитись абичим...Неси сюди ковбасу!
Малий щодуху помчав до кухні. Мами не буловдома, пішла до лікаря, і він не міг їїспитатися за ковбасу. Але ж як було непригостити Карлсона! На тарілці лежало ще п'ятькружалець, і Малий забрав їх усі.
Карлсон накинувся на ковбасу, мов шуліка.Він напхав повен рот і начебто був цілкомзадоволений.
- Ну,- сказав він,- щоб ковбаса меністрашенно смакувала, не можу сказати. Звісно,це не те, що тюфтельки, але від декого чогосьпутнього годі й чекати.
Малий збагнув, що то він «дехто», томушвидко звернув мову на інше.
- Гарно тобі було в бабусі? - запитав він.
- Так гарно, що й сказати не можна. Тому я йне думаю нічого казати,- відповів Карлсон,жадібно вминаючи ковбасу.
- Мені також було гарно,- сказав Малий іпочав розповідати Карлсонові, що він робиву бабусі.- Моя бабуся така добра, такаласкава. Ти б навіть не повірив, як вона зраділа,коли я приїхав. Вона страх як міцно обняламене.
- Чого це? - здивувався Карлсон. [381]
- Бо вона любить мене, розумієш,- пояснивМалий. Карлсон перестав жувати.
- Ти, звісно, не віриш, що моя бабуся любитьмене ще дужче, га? Не віриш, що вона кинуласьдо мене і обняла так, що в мене аж лице посиніло,