Вона взялася за клямку й натиснула на неїраз, потім другий. Проте двері не відчинялися.Тоді вона налягла на них усією своєю вагою.Але й це не допомогло. Двері не подавалися.[420]

Панна Цап зойкнула:

- Хто замкнув двері?

- Ви самі г: замкнули,- сказав Малий.

- Що ти верзеш! - крикнула вона.- Як же ямогла замкнути їх з того боку, коли я в кімнаті?

- А звідки я знаю? - сказав Малий.

- Може, то Боссе чи Бетан? - спитала паннаЦап.

- Ні, вони ще в школі,- заперечив Малий. Тодіпанна Цап важко опустилася на стілець.

- Знаєш, що я думаю? - мовила вона.- Мені здається,що в цьому домі є привиди.

Малий кивнув головою. О, як добре, що паннаЦап вважає Карлсона за привида! Тоді вона,мабуть, піде собі від них. Бо хіба ж воназалишиться в квартирі, де є привиди?

- А ви боїтеся привидів? - спитав він.

- Навпаки,- сказала панна Цап,- я їм рада.-Уяви собі, тепер я, може, також попаду втелебачення! Знаєш, у них є така серія, делюди розповідають за привидів. А того, що язазнала за один-однісінький день, вистачитьна десять передач по телебаченню.

Панна Цап, здавалося, була цілкомзадоволена.

- А як лютуватиме моя сестра Фріда, щоб тизнав! Бо Фріда виступала по телебаченню ірозповідала про духів, що їх вона бачила,про голоси, що їх чула, і не знаю, про що там іще.Але тепер я їй утру носа.

- А хіба ви чули якісь голоси? - поцікавивсяМалий.

- Авжеж. Пам'ятаєш, як заревіло за вікномтоді, коли зникли булочки? Я спробую віддатитой рев на телестудії, щоб люди почули, яквін звучить.

І панна Цап так заревіла, що Малий аж підскочивна стільці.

- Еге ж, десь так,- задоволено сказала вона.[421]

Тієї миті за вікном пролунало ще страшнішеревіння, і панна Цап зблідла.