- Та, може, й було таке...- нерішучепогодився Малий.

Карлсон притиснув його до стільця і ставперед ним, узявши руки в боки. [383]

- Ні, ти таки не віриш. Та послухай-но, я роз-1повім тобі, як усе було. Я вийшов з дому іподався до* калюжі... збагнув? І мені було тамдуже гарно. І раптом прибігає бабуся йкричить так, що чути на все село: «Змінишкарпетки, любий Карлсоне, зміни шкарпетки!»

- А ти що сказав? - спитав Малий.

- Сказав, що не мінятиму, бо я найнеслухнянішийу світі онук,- заявив Карлсон.- А потім я втіквід бабусі і видряпався на дерево, щоб матиспокій.

- І що, вона, мабуть, була спантеличена? -спитав Малий.

- Видно, що ти не знаєш моєї бабусі,- мовивКарлсон.- Вона полізла за мною.

- На дерево? - здивувався Малий. Карлсонкивнув головою.

- Ти, звісно, не віриш, що моя бабуся можелазити по деревах, га? Та слухай, щобнадокучити, вона видряпається кудизавгодно. «Зміни шкарпетки, любий Карлсоне,зміни шкарпетки!» - водно казала вона,добувшись до тієї гіллячки, де я сидів.

- І що ж ти зробив? - спитав Малий.

- А що я мав робити? - мовив Карлсон.- Змінившкарпетки, іншої ради не було. Високо надереві, на тоненькій гіллячці, я сидів і мінявшкарпетки, хоч важив своїм життям.

- Ха-ха-ха, оце ти вже брешеш! - засміявсяМалий.- На дереві в тебе не було чого міняти.

- Ти таки зовсім дурний,- сказав Карлсон,-як це в мене не було чого міняти?

Він підтягнув штани й показав короткітовсті ніжки в смугастих шкарпетках.

- А це що? - спитав він.-Може, це не шкарпетки?Пара шкарпеток, коли не помиляюсь. І хіба яне сидів на гілляці й не міняв лівушкарпетку на правy [384] ногу, а правушкарпетку на ліву, га? Може, я не зробив так?Щоб тільки догодити своїй старенькій бабусі.