тільки з великої любові до мене, не віриш, га?То я скажу тобі, що в моєї бабусі руки немовзалізні, і якби вона притиснула мене ще насто грамів дужче, то я б не сидів тепер тут,бо було б по мені.

- Невже? - здивувався Малий.- Яка ж у тебебабуся, що так обнімає!

Він сказав Карлсонові, що його бабуся необіймає так міцно, але все-таки любить йогоі завжди ласкава з ним.

- Хоч вона часом буває найдокучливіша в світі,-докінчив Малий, трохи подумавши.- Ходить інадокучає: [382] то загадує міняти шкарпетки,то забороняє битися з Лассе Янсоном, то щещось.

Карлсон відсунув від себе порожню тарілку.

- І ти, звісно, не віриш, що моя бабуся щенадокучливіша, га? Не віриш, що вонанакручувала будильника і схоплюваласящодня о п'ятій годині, щоб мати часнадокучати мені: то я мушу міняти шкарпетки,то не повинен битися з Лассе-Янсоном...

- Ти знаєш Лассе Янсона? - здивувався Малий.

- Ні, хвалити бога.

- То чого ж твоя бабуся казала...- почавМалий.

- Тому, що вона найдокучливіша в світі,-заявив Карлсон.- Збагнув нарешті? Ти справдібився з Лассе Янсоном і ще й насмілюєшсяказати, що твоя бабуся найдокучливіша в світі!Ні, хвалити бога, я знаю свою бабусю, вонаможе торочити цілісінький день, щоб я небився з Лассе Янсоном, хоч я ніколи не бачивтого хлопчиська і щиро сподіваюся, щоніколи й не побачу.

Малий замислився. Ото дивина... Він так нелюбив, як бабуся надокучала йому, а теперраптом доводиться ще й сперечатися зКарлсоном й виставляти бабусю докучливішою,ніж вона була насправді.

- Як тільки я ледь-ледь мочив ноги, вонапочинала надокучати, щоб я змінив шкарпетки,-сказав Малий.

Карлсон кивнув головою.

- І ти, звісно, не віриш, що моя бабуся тежхотіла, щоб я міняв шкарпетки, га? Не віриш,що вона бігла через усе село, як тільки яступав десь у калюжу, й надокучала: «Зміни