Карлсон - кругленький, самовпевненийчоловічок, і до того ж він може літати. В літакахі вертольотах усі люди можуть літати, а осьлітати сам собою, крім Карлсона, не вміє ніхто.Досить йому покрутити за ґудзика на животі,приблизно проти пупа, як на спині відразу[265] заводиться хитромудрий моторчик. Покимоторчик розженеться, Карлсон хвильку стоїтьспокійно. Та ось моторчик працює на повнусилу, і гульк - Карлсон уже здіймається йпливе в повітрі так граційно й поважно,немов якийсь директор, якщо можна уявитисобі директора з моторчиком на спині.
Карлсон почуває себе чудово у своїй хатціна даху. Вечорами він сидить на ґаночку,попахкує люлькою і дивиться на зорі. З даху,звичайно, зорі краще видно, аніж з будь-якогоіншого місця в будинку, отож і дивно, що такмало людей живе на даху. Але нікому змешканців будинку й на думку не спадає, щона даху можна жити. Вони навіть нездогадуються, що Карлсон має собі там, нагорі,хатку, бо вона добре схована за великимдимарем. А крім того, дорослі зовсім незвертають уваги на такі маленькі хатки, якКарлсонова, навіть коли наткнуться на них.
Якось сажотрус помітив Карлсонову хатку,коли лаштувався чистити димаря, і дужездивувався.
- Що за лихо? - мовив він сам до себе.- Хатка!Ніхто б не повірив! Хатка на даху! Звідкивона могла тут узятися?
Та потім він почав чистити димаря, зовсімзабув про хатку і більше про неї не згадував.
Малий був дуже радий, що познайомився зКарлсо-ном. Як тільки прилітав Карлсон,Малому ставало цікаво й весело. Певне,Карлсонові теж було приємно познайомитисяз Малим, бо як-не-як, а жити самому в хатці, щопро неї ніхто навіть гадки не має, не дуже