Стокгольмом? Ті, кому траплялося бачити, яквона кружляла над дахами Васастаду і гуламотором, кажуть, ніби то невеличкебарильце або щось подібне до нього. Авіаційнапромисловість не знає таких чудних літальнихапаратів. Може, це якийсь невідомий іноземнийшпигун розвідує наші таємниці? Требапоставити цьому край: спійматизагадкового літуна. А коли виявиться, що тосправді якийсь шпигун, його слід негайноспровадити до поліції.

Хто відгадає цю загадку Васастаду? Той,кому пощастить спіймати летючу химеру змотором, хоч що б то було, одержить десятьтисяч крон. Принесіть ту прояву до нашоїредакції, і ви відразу одержите гроші». [495]

- Бідний Карлсон,- сказала мама,- тепер людине дадуть йому спокою.

Малий- схвилювався. Він був і наляканий, ірозгніваний, і зажурений заразом.

- Чому Карлсонові не дадуть спокою? Він женікому нічого не робить лихого. Живе собі вхатці на даху і потроху літає навкруги. Вцьому ж немає нічого поганого?

- Ні,- мовив тато,- в Карлсонові нема нічогопоганого. Хіба що він трохи... гм...незвичайний.

Авжеж, навіть Малий визнавав, що Карлсонтрохи незвичайний. Бо й справді, уявіть собітакого товстенького моторизованогодядечка зі складаним пропелером на спині іпусковим ґудзиком на животі, що живе в окремійхатці на даху. І дуже приятелює з Малим. АМалому Карлсон був навіть кращий за Крістерай Гуніллу, хоч він їх усе-таки дуже любив ігрався з ними, як Карлсон, бувало, щезавкудись або не мав часу.

Карлсон вважав, що Крістер і Гунілла -просто нікчеми, і щоразу пирхав, коли Малийзаводив про них мову.

- Не згадуй про це казна-що того самого дня,як згадуєш про мене,- казав він.- Я вродливий,розумний і до міри затовстий чоловік урозквіті сил. Думаєш, багато дурних хлопчаківмають такого товариша, га?

- Ніхто не має, крім мене,- відповідав Малий,і щоразу серце йому заливала тепла хвиля