Хоч спершу тато й мама не дуже раділиКарлсонові. І сестра з братом також. НіБоссе, ні Бетан Карлсон [496] не сподобався.Вся родина,- звісно, за винятком Малого,-вважала, що жахливішого, безсоромнішого,нахабнішого й шкідливішого бешкетника, якКарлсон, взагалі годі собі уявити. Та потімвони почали трохи до нього звикати. І врештімайже змирилися з ним, а надто як зрозуміли,що Малому Карлсон потрібний. Адже Боссе іБетан були набагато старші за нього. То зким же Малому приятелювати, коли немаєбрата чи сестри десь такого віку, як він? Звісно,він мав собаку, чудового Бімбо, але навітьцього не вистачало,- Карлсон Малому був такипотрібний.
- І я гадаю, що Малий так само потрібнийКарлсонові,- зауважила мама.
Але тато й мама від самого початку волілиякомога тримати Карлсона в таємниці. Вонирозуміли, який зчиниться галас, коли,наприклад, про нього довідаються втелебаченні або занадяться репортери йпочнуть писати в газеті про Карлсона тайого хатку.
- Ха-ха-ха, ото було б весело побачитиколись у газеті Карлсона, що нюхає в своїйвітальні букет чудових троянд абощо! -пожартував якось Боссе.
- Ти дурний,- відповів йому Малий.- УКарлсона нема ні вітальні, ні троянд, тількиневеличка кімнатка, повна мотлоху.
Врешті, Боссе й сам знав це. Адже він зБетан і тато з мамою раз були на даху - один-однісінькийраз - і бачили Карлсонову хатку. Вонивибралися туди крізь отвір у даху по драбині,що нею лазить сажотрус, і Малий показав їм,як хитро Карлсонова хатка схована задимарем біля самісінької глухої стіни сусідньогобудинку.
Мама трохи злякалася, коли, вибравшись надах, побачила далеко внизу вулицю. В головіїй запаморочилось, і вона схопилася за