- Не треба, Карлсоне,- спинив він його.- Нестріляй більше!

- Спокійно, тілько спокійно,- сказавКарлсон.- Бачиш,- по хвилі додав він,- я от щособі думаю. Як ти вважаєш, чи хатньому цаповіне терпне, бува, тіло щоранку?

Не встиг Малий щось відповісти, як Карлсону захваті звів пістолета й стрельнув, ажлуна покотилася над дахами. Тепер із будинківпочулися злякані й сердиті голоси; хтоськричав щось про радіополіцію. Малий не мігзнайти собі місця. А Карлсон сидів і спокійнодожовував булочку, вже останню.

- Чого вони ремствують? - сказав він.- Незнають, що в мене сьогодні день народження?

Він проковтнув останній шматок. Тоді заспівавпісеньку, приємну пісеньку, що так гарнозвучала літнього вечора:

Хочу я стріляти, хочу я гуляти

Босе, бісе, басе, бісе, бом!

І щодня я хочу з кимось жартувати,

Босе, бісе, бом.

Хай буде гей, хай буде гоп, і бом, і па!

Мене всі люблять, бо я найкращий, бо я -це я.

Бо гой-гой-гой,

Бо ой-ой-ой!

І босе, бісе, басе, бісе, бом!

Карлсон - найкращий у класі

Того вечора, як мама з татом вирушали вморську подорож, надворі лив такий дощ, щокраплі тарабанили по шибках, а в ринвах ажгуло. Хвилин за десять перед [528] їхнім від'їздом- не раніше - в двері ввірвалася панна Цап,мокра, як утоплена кицька, і злюща, як старийпірат.

- Нарешті! - зраділа мама.- Нарешті!

Мама ждала й виглядала її цілий день ібула дуже знервована, але панна Цап того нерозуміла. Тільки неприязно буркнула:

- Я швидше не могла прийти. Через Фріду.

Мама хотіла багато про що поговорити зпанною Цап. Але тепер не було часу, бо на